1. Українське товариство глухих /   
  2. Новини /   
  3. На сцені — до останнього подиху
На сцені — до останнього подиху

На сцені — до останнього подиху

473

na-sczeni-do-ostannogo-podihu

Усіх приголомшила сумна звістка: 21 квітня 2019 року пішов у кращий світ актор театру міміки та жесту «Райдуга», Заслужений артист України КУШНІРЕНКО Олександр Петрович

Від часу створення театру «Райдуга» у 1969 році, тобто майже піввіку виходив він на сцену…

Олександр Кушніренко створив багато яскравих і цікавих образів у виставах різних років:

  • «Оперета, любов моя» (1976 рік) — образ Івана Івановича,
  • «Гарячі тротуари» (1978 рік) — образ Бернардо,
  • «Бродяга Чарлі» (1981 рік) — Чарлі,
  • «Моїм землякам» (1985 рік) — Мім,
  • «Пригоди Незнайки та його друзів (1986 рік) — Незнайко,
  • «Жив у Багдаді Абу­Касим» (1987 рік) — Абу­Касим,
  • «Мандрівка у казку» (1988 рік) — Заїка,
  • «Леді та гангстери» (1999 рік) — Гангстер,
  • «Ярмаркові жарти» (1992 рік) — Явтух,
  • «Кармен» (1994 рік) — Тореадор,
  • «Свято у джунглях» (1997 рік) — Партіпрі,
  • «Світ без тебе?..» (1998 рік) — Рекламщик
  • та багато інших.

А ще у творчій біографії Олександра Кушніренка — численні хореографічні, акробатичні, пантомімічні номери, виступи у концертних та культурних програмах під час проведення різноманітних заходів конкурсів і фестивалів. Частина його праці була й у міжнародному визнанні театру нечуючих України, в блискучих виступах колективу на гастролях в Україні і далеко за її межами.

О. Кушніренко — лауреат багатьох конкурсів та фестивалів, він відзначений званням «Відмінник УТОГ».

А починався його шлях на велику сцену з села Піски Козельщанського району, що на Полтавщині. У ранньому дитинстві втратив слух і навчався у Миргородській спецшколі­інтернаті.

Саме в школі вперше пізнав він радість виступу на сцені. Його «коронний» номер — «Матроське яблучко», настільки подобався глядачам, що його включали у концертні програми, де хлопець виступав разом з чуючими самодіяльними акторами.

Зі школи захоплювався спортом, особливо приваблював його футбол. Він був воротарем збірної команди нечуючих України з футболу.

У шкільні роки виявився також хист і до скульптури, до роботи художника­-оформлювача. Але вступити до Ленінградського відновлювального центру на художнє відділення не довелося. Через скрутне матеріальне становище у сім’ї і необхідність допомагати матері, хлопець після школи пішов у робітниче училище і незабаром став працювати слюсарем на Кременчуцькому автозаводі.

Але згодом він віддав перевагу мистецтву і за конкурсом, оголошеним у 1969 році, був прийнятий до театру «Райдуга».

З вдячністю згадував Олександр Петрович тих, хто навчав його азам акторської майстерності. Серед них — незабутній І. А. Сапожников, корифеї жестової мови Н. В. Іванюшева та Н. В. Кузнєцова, режисер театру М. Ю. Новосельський. Вони багато зробили для того, щоб розвити здібності актора, наставили його на свій шлях у мистецтві — шлях, що привів до того знаменного дня, коли згідно з Указом Президента України О. П. Кушніренку було присвоєне високе звання «Заслужений артист України».

Тяжкою втратою стала раптова смерть Олександра Петровича для його родини, друзів, колег, шанувальників таланту.

Завжди пам’ятатимемо цю талановиту особистість і висловлюємо щирі співчуття його рідним і близьким.

Президія ЦП УТОГ, керівництво та колектив Культурного центру УТОГ та театру «Райдуга»

Вибачте, на мобільній версії сайт
все ще розробляється.
На сцені — до останнього подиху