1. Головна /   
  2. Iнформація /   
  3. Діяльність УТОГ /   
  4. Перші п’ять років: від ідеї до реалізації

Перші п’ять років: від ідеї до реалізації

230 Діяльність УТОГ

Інтерв’ю з Тетяною Журковою і Ніною Зайонц

 

5 жовтня 2020 року відзначає свій перший ювілей Центр української жестової мови УТОГ, який знаходиться в м. Києві на базі Культурного центру УТОГ. У зв’язку з цією подією відбулася розмова із завідувачкою Центру — Тетяною Вікторівною Журковою та його методисткою — заслуженим працівником культури України Ніною Петрівною Зайонц.

 

— Спочатку хотілось би поцікавитися, як давно ви особисто працюєте разом?

Н.З.: — Якщо Ви маєте на увазі Український центр жестової мови, то ми з Тетяною Вікторівною викладаємо тут вже 5 років. А якщо брати попередні періоди — то ми разом працюємо вже 30 років.

Т.Ж.: — Точно, 30 років! Ніно Петрівно, саме у вересні я прийшла на роботу в театр «Райдуга» і ми можемо у ці дні відзначити не лише 5-річний ювілей Центру української жестової мови, а й також цю дату з нашої спільної трудової біографії!

— Що передувало створенню Центру? Хто був ініціатором його створення?

Т.Ж.: — Загалом ідея створення Українського центру жестової мови належить Ірині Іванівні Чепчиній. Завдяки поїздкам за кордон вона бачила, що у світі є центри жестової мови. Вони плідно працюють, навчають людей, яким потрібно спілкуватися жестовою мовою, які зацікавились нею і прагнуть її знати. Ірина Іванівна привезла цю ідею в Україну, а офіційно зареєстрував наш Центр Володимир Михайлович Гончаренко, який тоді був директором Культурного центру УТОГ.

— За якими принципами розроблялися навчальні програми Центру української жестової мови? Хто брав участь у роботі над ними?

Н.З.: — Коли В.М. Гончаренко запропонував нам працювати в Центрі української жестової мови, ми починали практично з чистої сторінки. Адже ті програми, які застосовуються на курсах перекладачів, для наших занять не підходять — там вимагається зовсім інший рівень опанування жестами. На жаль, лабораторія жестової мови Інституту спеціальної педагогіки теж нам допомогти не змогла. Тому ми самі почали складати базовий перелік на основі відео­словника, який свого часу підготували Н.В. Іванюшева та Є.М. Зуєва і який містить близько 2000 жестів. Почали підбирати жести, які підходять для першого рівня навчання — це для тих, хто вивчає жестову мову з нуля, ще нічого не знає. Я підбирала, писала російською, а Тетяна Вікторівна перекладала українською. Потім для наступного, другого рівня навчання також писали нову програму, підбирали жести. Підготували й екзаменаційні білети для іспитів.

Ось вже протягом 5 років користуємось цією програмою, в яку за потреби вносимо зміни. Наприклад, коли ми почали навчати працівників Центру з надання адміністративних послуг (ЦНАП), мусили написати для них окрему програму, оскільки є теми, які їм не потрібні, а навчання триває лише 5 місяців, часу дуже мало. Для працівників Пенсійного фонду також окремо писали програму. Ще були групи в школах — для педагогів і батьків. Кількість слухачів поступово збільшується. За 5 років діяльності Центру у ньому пройшли навчання 34 групи, і ми продовжуємо працювати над програмами, вносимо зміни в екзаменаційні білети.

Т.Ж.: — Хочу додати, що завдяки тому, що Ніна Пет­рівна має значний досвід викладання на курсах перекладачів жестової мови (я почала викладати трохи пізніше), це допомогло нам в складанні програм й оперативному внесенні до них необхідних змін. Адже ми не стоїмо на місці, рухаємось вперед. Якщо ми бачимо якійсь недолік, одразу його виправляємо — це стосується жестів, їх кількості в тій чи іншій програмі. Ми йдемо назустріч побажанням слухачів, адже вчитись до нас приходять дуже різні люди і їхні потреби ми враховуємо. Наприклад, людям, яким потрібно більше спілкуватись з глухими в колективі, необхідно знати більше слів, ніж для з’ясування якихось робочих питань.

— Кого ви запросили до викладання на курсах?

Н.З.: — Спочатку викладачів було п’ятеро: перекладачі жестової мови — Т.В. Журкова, Є.М. Зуєва, Л.І. Холіна, і глухі носії ЖМ — я і В.В. Стьопкін. Але з часом кількість груп збільшувалась, викладачів не вистачало. Ми вирішили шукати їх серед талановитої й освіченої молоді та людей середнього віку. Так до нас приєдналися Оксана Путченко, Віталій Зварич та Олексій Нашивочніков. Зараз у нас сім викладачів, серед них є постійні і ті, що не завжди можуть працювати у Центрі через те, що мають основну роботу. Тому ми продовжуємо пошуки серед молоді. Запрошуємо всіх, хто має бажання навчати слухачів жестової мови, звертатися до нас, а ми передамо їм свій досвід і підготуємо до викладання.

Т.Ж.: — До речі, викладачами бути непросто. Коли дивишся на роботу викладача, може скластися враження, що це просто і легко. Але це не так. Потрібно досконало розуміти сам зміст жесту, вміти його передати і пояснити. Нам дуже приємно, що молодь, Оксана Путченко і Віталій Зварич, по-справжньому цікавиться нашою роботою, а в спілкуванні з ними легко вирішуються всі питання. Ось таку молодь, яка є носієм жестової мови, ми й хотіли б запросити до нас на викладання, з радістю їй допоможемо, навчимо. Бути викладачем жестової мови дуже цікаво! Приходьте!

— Можете сказати загальну кількість випускників ЦУЖМ? Скільки груп ви зараз навчаєте?

Н.З.: — У цілому за 5 років діяльності Центру при вступі на навчання було зараховано близько 350 осіб, а фактично дійшло до випуску 250, тому що дехто не зміг закінчити навчання з різних причин, зокрема й через пандемію і карантин.

Т.Ж.: — У зв’язку з карантином в Україні наші плани дуже змінилися і не на краще... Ми були змушені припинити навчання в 4 групах, не змогли пройти всю програму і видати сертифікати. Зараз відновлюємо навчальний процес, а також плануємо відкрити ще 2 групи.

— Ви тісно співпрацюєте з Київським коледжем прикладних наук (донедавна — Київський державний коледж легкої промисловості)…

Т.Ж.: — Так, на початку зими 2015 року у Київському державному коледжі легкої промисловості Цент­ром УЖМ було сформовано 3 групи слухачів з вивчення жестової мови, викладачами стали перекладачі жестової мови коледжу — І.І. Сколотова та О.Д. Терещенко. Коледж має багаторічний досвід у навчанні глухих студентів і креативний підхід в організації навчального процесу. Директор Ганна Володимирівна Шуцька, дізнавшись про створення нашого Центру, захопилася ідеєю вивчення жестової мови викладацьким складом коледжу, його працівниками та чуючими студентами. А сама Ганна Володимирівна була першою у списку групи з вивчення жестової мови! Це великий крок назустріч глухому студенту. Коледж продовжує міцно тримати пальму першості у роботі з особами з порушеннями слуху. Користуючись нагодою, дозвольте привітати Ганну Володимирівну і весь колектив коледжу з 90-річним ювілеєм з дня створення закладу та побажати успіхів у подальшій реалізації планів і задумів!

Н.П.: — Ми співпрацюємо також з іншими установами та організаціями. Наприклад, навчали персонал Всеукраїнського центру професійної реабілітації інвалідів в Лютежі, Музею Т.Г. Шевченка в Києві та багатьох інших структур. Організовували разом з представником ООН Рупмані Чхетрі і Василем Стьоп­кіним навчання з вивчення міжнародної жестової мови. Брали участь у багатьох заходах до Міжнародного дня глухих, Міжнародного дня жестових мов, Дня європейських мов тощо.

— Як стати слухачем Центру? Яка вартість навчання?

Н.З.: — Слухачі — це здебільшого чуючі люди, а інколи приходять ті, хто втратив слух вже дорослим. Вони приходять пригнічені, спустошені, не розуміючи, як це жити без слуху. У них сильний стрес. Ми з ними обережно працюємо, спокійно переконуємо, що подальше життя можливе.

Було таке, що жіночка після лікування онкозахворювання втратила зір на одне око і слух. Дуже важко було з нею, бо вона не змогла навчатися в групі і ми її вчили індивідуально. Коли вона трохи звикла до свого стану, перевели її в групу, де вона почала спілкуватись, стала впевненою в жестах і показувала кращі результати, ніж деякі інші слухачі, бо за індивідуального навчання матеріал засвоюється швидше і краще, ніж в групі.

До нас також звертаються особи з кохлеарними імплантами. У них знизився слух, а жести вони не знають. Тому ми і їх навчали жестової мови.

Відвідують заняття й сім’ями. Був випадок, коли дів­чинка втратила слух і її мама, бабуся і маленька сестричка записалися на наші курси, щоб навчитися спілкуватися з глухою родичкою.

Були серед наших слухачів стюардеси, священники, поліцейські. Вони через специфічний графік роботи навчалися індивідуально.

Т.Ж.: — А стосовно вартості навчання, то вона постійно змінюється. Ми взагалі починали з 25 грн за заняття (2 академічні години). На сьогодні, у зв’язку з тим, що все подорожчало, ми прийшли в цьому році до такої пропозиції: якщо ви будете оплачувати заняття кожен місяць чи раз на 2 місяці — то загальна вартість буде 6 600 грн за 5,5 місяця (88 годин занять). А якщо ви одразу оплатите весь курс, то це буде коштувати 5 500 грн. Це на 1100 грн менше — знач­на сума економії. Така сума — 5 500 грн за 5,5 місяця — досить реальна ціна. Якщо порівняти уроки з вивчення іншої мови — англійської, французької, то знаючи скільки це коштує в Києві, я впевнена — таких цін більше ніде немає. Не брати гроші за навчання ми не можемо — нам потрібно платити викладачам за їх нелегкий труд. Але є дуже багато моментів, коли ми працюємо безоплатно. Це соціальна складова, і вона в нашій роботі є.

— Чи є в Центрі української жестової мови дистанційне навчання?

Н.З.: — Так, плануємо навчати й дистанційно. Але це більше підходить тим, хто вже знає основи жестової мови. З нуля вчитись дистанційно дуже важко. Оптимальний варіант — це трохи підучити жестову мову, а вже потім, коли людина має певні навички, переходити на дистанційне навчання.

Т.Ж.: — Ми плануємо дистанційне навчання не тому, що це легко, комфортно, а через карантинні умови. Але ми маємо надію, що пандемія закінчиться, ми будемо вільно спілкуватись, не будемо носити маски. А взагалі при спілкуванні краще бачити очі один одного...

— Життя не стоїть на місці... Які задуми та плани чекають своєї реалізації?

Н.З.: — Незважаючи на карантин, Центральний та Дарницький ЦНАП хочуть навчати своїх працівників жестової мови. На наступному тижні ми починаємо навчання у цих двох ЦНАПах, заняття будуть проходити на їх території. Є ідея залучити до навчання УЖМ національну поліцію і медичних працівників. Адже це дуже потрібно і важливо. Ми написали листи в поліцейські та медичні заклади. З нами зв’язалась поліція, вони підтримали нашу ідею, але коли дізнались, що навчання платне — відмовились.

Т.Ж.: — Я б хотіла додати, що ми плануємо взяти участь у проєктах із залучення поліцейських і медичних працівників до вивчення жестової мови, щоб вони мали можливість надавати глухим більш якісну допомогу із використанням їхньої рідної мови.

Н.З.: — Бажаю вам всім здоров’я, дотримуватися вимог і робити все, щоб пандемія швидше закінчилася. Тоді ми матимемо змогу частіше зустрічатись не онлайн, а наживо!

Т.Ж.: — Запрошуємо всі охочих на навчання до ЦУЖМ. На наших заняттях завжди цікаво і ми будемо дуже раді бачити всіх.

Підготувала Т. Корнієнко.

Запропонувати новини

Маєте новину? Розповідайте!

надіслати новину