Його університети

Дата: 31-08-2017, 14:06 Автор: gold1234 Переглядів: 428 Надрукувати

  

Нечуючі люди можуть все, крім чути. Ірвінг Кінг Джордан.


Згадую 1986 рік. Йшла підготовка до ХІІ з’їзду УТОГ, а досвіду у проведенні таких масштабних заходів у мене ще не було. До того ж, майже всі відповідальні працівники ЦП УТОГ були люди нові, в тому числі й голова П.П. Шпак.


Великий стіл у моєму кабінеті на другому поверсі Центрального правління УТОГ, який друзі та відвідувачі жартома називали «паромом», був завалений теками та документами. За ними, як то кажуть, і «світа білого не бачила». Тому і не помітила, як у моєму кабінеті з’явився відвідувач. А коли підняла голову — переді мною стояв елегантний молодик у вишуканому костюмі та капелюсі, а головне — з широкою усмішкою на обличчі. На моє запитання він відрекомендувався: «Я — новий голова Львівської обласної організації УТОГ Володимир Балдига», і поклав переді мною теку з документами про проведення ХVІІІ Львівської обласної звітно­виборної конференції УТОГ.


У цьому молодому чоловікові відчувалась інтелігентність, вихованість, тактовність — такі рідкісні риси для нашого часу. Він мене просто заінтригував. При розмові сказав, що роботу голови обласної організації знає мало, а вірніше — зовсім не знає, але буде вивчати і постарається працювати не гірше, ніж попередній голова — Ілля Самійлович Дінкевич. Адже у нього в облорганізації хороші досвідчені працівники, та й Дінкевич обіцяв допомогти. На завершення розмови Балдига запросив мене до Львова: як він сказав, це одне з найгарніших міст України, неповторне і незрівнянне ні з яким іншим містом світу. Мене приємно вразили ці його слова, сповнені любові і гордості за свою Батьківщину.


Володимиру Васильовичу тоді було лише 34... З того часу минуло вже понад тридцять років. За цей час він змужнів, збагатився життєвим досвідом. Роки своє беруть…


Але кожного разу, коли зустрічаюсь з Володимиром, завжди згадую того молодика в капелюсі, зі стрімкою і швидкою ходою, а головне, з «голлівудською» усмішкою на вустах. Недаремно говорять, що перше враження карбується на все життя.


Народився Володимир Васильович 30 серпня 1952 року в селі Волиця­Дерев’янська Львівської області в багатодітній сім’ї коваля. У родині хлопця назвали Мироном, але коли оформляли свідоцтво про народження — записали Володимиром. Та в селі його називали за першим іменем. А Володимир говорить: «У мене два імені, і Мирон — це мій ангел­хранитель. Він завжди мене оберігає».


Дитинство Володі минуло у рідному селі, а в 1959 році його, семирічного хлопчика, відвели до Волицької початкової школи. Та невдовзі підкралася біда: він тяжко захворів на менінгіт і після тривалого лікування втратив слух.


Про подальше навчання у школі рідного села не могло бути й мови. Мамі порадили віддати Володю до спецшколи­інтернату для глухих дітей у селищі Лівчиці Жидачівського району Львівської області (цю школу вже давно закрили).


Спочатку йому було важко навчатися, спілкуватися з дітьми він також не міг, адже жестової мови не знав. Але біда всьому навчить... За рік кмітливий хлопчина навчився добре спілкуватися і почувався в шкільному колективі, мов у рідній стихії. Навчався Володя добре, і в 1968 році, закінчивши 8 класів, почав торувати трудовий шлях, проходячи свої життєві університети.


Ще коли він навчався в спецшколі­інтернаті, там частим гостем був Микола Олексійович Савченко — людина, добре відома серед глухих у Львові. Микола Олексійович на той час працював на Львівському заводі електровимірювальних приладів, був головою заводської первинної організації УТОГ, а також інструктором з фізкультури та спорту у Львівському будинку культури УТОГ, де залучав молодь до спортивних секцій.


Саме Микола Олексійович і влаштував Володимира учнем свердлувальника на своєму заводі, але, через потужний шум і вібрацію в цеху, у хлопця погіршився стан здоров’я і його перевели працювати лаборантом з вимірювання електроприладів (знову ж таки завдяки Савченку).

Працюючи на заводі, Володимир став членом Українського товариства глухих, вступив до лав комсомолу, а також почав навчатися у вечірній школі робітничої молоді № 12.


У вільний час він відвідував Львівський БК УТОГ, брав участь у роботі Львівської міської організації УТОГ, був членом Ради Будинку культури, виступав у художній самодіяльності.


Тодішній голова Львівського облвідділу УТОГ — Ілля Самійлович Дінкевич, запримітив, з яким завзяттям та старанністю Володимир виконує доручення директора Будинку культури, і в 1971 році направив хлопця на навчання до Києва — на Курсову базу УТОГ, де готували культпрацівників для системи Українського товариства глухих. Це була сьома, остання група з усього набору і, як пізніше виявилось, — найсильніша. Майже всі її випускники потім працювали на керівних посадах в УТОГ.


Як сьогодні згадує Володимир Васильович: «Курсова база УТОГ була «ковальнею кадрів» для Українського товариства глухих, де навчали не лише знанням з предметів, але й вчили етиці, культурі поведінки, стилю та методам керівництва. Це була школа життя. Шкода, що її закрили, і сьогодні молодих керівників нема де готувати…».


І хоча навчання давалось важко, бо всі предмети викладались на мало знайомій Володимиру російській мові, але він не впадав у відчай, а годинами просиджував над підручниками і «гриз граніт науки». Та й група однокурсників була напрочуд згуртована, творча, винахідлива, курсанти завжди допомагали одне одному — як у навчанні, так і в побуті.


А заходи, які проводилися у Київському палаці культури УТОГ, розширювали кругозір, закріплювали знання та навики. Володимир постійно відвідував культурно­масові заходи в БК, брав участь у роботі літературного гуртка «Київський каштан», яким керував корифей нашого Товариства І.А. Сапожников.


Після закінчення Курсової бази в 1973 році, Балдига отримав спеціальність художнього керівника і режисера у системі УТОГ і був направлений до Львівського будинку культури УТОГ культмасовиком.


У Львові на нього п’ять років чекала наречена Настя, з якою він познайомився, ще коли навчався у вечірній школі. Після повернення Володимира з Києва, вони одружилися, і невдовзі у них народилася донька Руслана.


Робота культмасовика у Будинку культури УТОГ була цікава, творча, але заробітна плата там була мізерна, і прожити на неї з сім’єю було неможливо. Тому Володимир звільнився і перейшов працювати столяром на Львівський завод телевізорів «Електрон».

Робота йому подобалась, цікаво було спостерігати, як із деревини народжувались різні деталі і предмети. В його квартирі до цього часу висять столові дошки різної форми, кухарські лопатки, декоративні ложки, які він зробив ще у ті часи.


На заводі працювало більше 20 глухих, діяла первинна організація УТОГ, а її головою обрали Балдигу. Роботи і відповідальності додалось. Він проводив збори, допомагав своїм нечуючим товаришам вирішувати різні питання, часто був і перекладачем для глухих в цехах. Не забував і Будинок культури УТОГ, брав найактивнішу діяльність в його роботі. Його як активіста постійно обирали делегатом міської та обласної конференцій УТОГ.


У 1983 році завод, де Балдига працював уже майже 10 років, був реконструйований і переведений у селище Рясне, а працівники заводу, які не могли їздити на нове місце, — звільнені. Володимир теж звільнився. Та недаремно кажуть, що у житті все робиться на краще. Як не добре було працювати на держпідприємстві, але підприємство УТОГ для глухої людини завжди рідніше і краще. Тож Балдига перейшов на швейне підприємство «Силует» на посаду завідуючого господарством. Роботи вистачало, адже на підприємстві декілька цехів, два гуртожитки, і все це потребувало уваги і догляду.


У 1985 році, за ініціативи Центрального правління УТОГ, на підприємстві була введена посада старшого інженера з реабілітації, з метою удосконалення роботи з нечуючими за цим важливим напрямком роботи. Володимира Васильовича призначили старшим інженером з реабілітації ШП «Силует». На той час на підприємстві працювало близько 700 чоловік, тому роботи було — непочатий край. Але, незважаючи на велику завантаженість, Балдига справлявся.


А через рік сталася ще одна вирішальна зміна у його трудовій біографії. Коли тодішній голова Львівської обласної організації Ілля Самійлович Дінкевич пішов на заслужений відпочинок, ЦП УТОГ рекомендувало на цю посаду В.В. Балдигу, який мав досвід роботи з людьми. Уповноваженим представником по виборах був сам голова ЦП УТОГ — П.П. Шпак, а делегати конференції одностайно проголосували за В.В. Балдигу.


Працювати головою Львівської організації УТОГ після такого досвідченого керівника, як Ілля Самійлович, було нелегко, адже Володимир Васильович не мав досвіду, бракувало знань. Але колектив апарату облорганізації, який сформував Дінкевич, був компетентним, згуртованим, доброзичливим. Постійно підтримували молодого керівника, допомагали йому такі досвідчені працівники, як Маргарита Матульська, Вадим Магрилов, Маргарита Курганська, Микола Савченко та інші. Обласний відділ завжди був у числі перших і залишається таким і зараз.


Для поповнення своїх знань, у 1986 році Володимир Васильович вступив до політехнікуму Ленінградського відновлювального центру Всеросійського товариства глухих, який закінчив у 1989 році і здобув спеціальність «Правознавство та облік у системі соціального забезпечення» з присвоєнням кваліфікації «Юрист».


Ці знання дуже допомогли йому в роботі. Адже Львівська обласна організація УТОГ — найбільша в Західному регіоні України. Тут перебувають на обліку близько трьох тисяч нечуючих, які об’єднані в первинні та територіальні організації Товариства. Це дуже велика когорта інвалідів, що потребують повсякденної уваги та допомоги, яку надає розгалужена мережа організацій і підприємств УТОГ. Уміло скеровує їхні зусилля обласна організація УТОГ на чолі з Володимиром Васильовичем.


Сьогодні Балдига — керівник високого рівня кваліфікації, має неабиякий досвід в управлінні мережею підпорядкованих організацій, часто виїжджає в інші області для здійснення перевірок і надання практичної допомоги.


Він у постійному пошуку нових форм роботи, дбає про зміцнення матеріально­технічної бази УТОГ і створення робочих місць для інвалідів на підприємствах Товариства, яких у області нараховується три: у Львові, Бродах і Дрогобичі.


Крім того, за його ініціативи було створене колективне підприємство «Граніт», де також працевлаштовані інваліди зі слуху.

У складних умовах сьогодення В.В. Балдига продовжує успішно вишукувати шляхи та можливості для надання всебічної допомоги нечуючим своєї області і забезпечення їх соціального захисту. Коли один з депутатів у Бродах «поклав око» на приміщення Бродівського будинку культури УТОГ, багато сил, здоров’я та енергії приклав Володимир Васильович, щоб відстояти для нечуючих міста це приміщення, де вони мають змогу зібратись для проведення культурного дозвілля та отримання необхідної допомоги.


За самостійно зароблені облорганізацією кошти відремонтовано гуртожиток для глухих працівників Львівського ШП «Силует» УТОГ, зроблено євроремонт у Львівському будинку культури глухих. Приміщення всіх культ­закладів (їх в області три) та територіальних організацій мають охайний вигляд, тут панують затишок і взаєморозуміння. Мені особисто пощастило за роки своєї роботи побувати на Львівщині в усіх будинках культури УТОГ та деяких територіальних організаціях і впевнитись у цьому.


Володимир Васильович має хороші зв’язки та стосунки з директорами як УВП УТОГ, так і спецшкіл­інтернатів для глухих та слабочуючих дітей (Жовківська, Львівська та Підкамінська). Він знаходить час відвідати ці школи, провести зустріч з учнями, роз’яснити їм, куди піти навчатися та працювати після закінчення інтернату. Допомагає голова облорганізації і в наборі та створенні груп виробничого навчання на УВП та поліпшенні умов побуту в гуртожитках підприємств.


Окрім того, Володимир Васильович бере активну участь у громадському житті Товариства. Він є членом президії Центрального правління УТОГ з 1991 року і до цього часу. Відповідально ставиться до своїх обов’язків і жодного разу не пропустив засідання президії без поважної причини. Очолює комісію з питань організаційно­масової та кадрової політики при президії ЦП УТОГ, а також є членом Координаційної ради при Львівській обласній державній адміністрації.


За дорученням президії, він багато разів виїжджав в інші області України для проведення звітно­виборних конференцій, перевірки скарг в облорганізаціях та на УВП УТОГ. Неодноразово в складі делегації УТОГ представляв наше Товариство на міжнародних заходах та конгресах ВФГ. Через таку активну громадську роботу йому часто доводиться їздити у відрядження, та дружина ставиться до цього з розумінням, а діти та внуки дуже цінують час, коли тато і дідусь вдома.


За вагомий особистий внесок у справу слухової, трудової і соціальної реабілітації інвалідів зі слуху та у розвиток Товариства в цілому, В.В. Балдига неодноразово нагороджувався почесними грамотами президії Центрального правління УТОГ та Львівської обласної державної адміністрації. Він нагороджений знаком «Відмінник УТОГ», а також йому присвоєно звання «Почесний член Українського товариства глухих». Має він і високі державні та урядові нагороди: у 1997 році йому вручено орден «За заслуги» ІІІ ступеня, а в 2008 році присвоєно почесне звання «Заслужений працівник соціальної сфери України». Крім того, в 2001 році його нагороджено дипломом «Кращий роботодавець УТОГ за 2000 рік».


Свого часу, коли Володимира Васильовича обрали на посаду голови обласної організації УТОГ, він обіцяв І.С. Дінкевичу, що буде працювати не гірше за нього, і слова свого дотримав.


Г. МЕРЕЖКО.



 


Нині Володимир Васильович Балдига відзначив ювілейну дату – 65-річчя від дня народження.


Шановний Володимире Васильовичу!


Щиро вітаємо Вас з ювілеєм і зичимо міцного здоров’я, незгасної енергії, успіхів і вагомих здобутків у роботі, злагоди й добробуту в родині. Нехай життя дарує Вам більше радості й приємних зустрічей, а Господь благословляє на добрі справи і нові починання!


Президія ЦП УТОГ, Рада голів обласних організацій УТОГ, президія і колектив Львівської обласної організації УТОГ, колектив Львівського ЦКіД УТОГ, підприємств та територіальних організацій УТОГ області.


 



Згадую 1986 рік. Йшла підготовка до ХІІ з’їзду УТОГ, а досвіду у проведенні таких масштабних заходів у мене ще не було. До того ж, майже всі відповідальні працівники ЦП УТОГ були люди нові, в тому числі й голова П.П. Шпак.

">


Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Категория: Iнформація

Назад

Його університети

Iнформація https://utog.org/uploads/posts/2017-08/1504176949_photo_2017-08-31_13-54-00.jpg

Згадую 1986 рік. Йшла підготовка до ХІІ з’їзду УТОГ, а досвіду у проведенні таких масштабних заходів у мене ще не було. До того ж, майже всі відповідальні працівники ЦП УТОГ були люди нові, в тому числі й голова П.П. Шпак.

Юридична адреса


Виконавчий апарат
Центрального правління УТОГ:
03150, м. Київ,
вул. Велика Васильківська, 74.

Приймальня:
тел/факс: (044) 246-76-33,
e-mail: cputog@ukr.net
 

Голосування

Все опросы Де ви працюєте?