» » Знову непоправні втрати…

Знову непоправні втрати…

День 5 грудня 2018 року став чорним днем для всіх нас - саме цього дня закінчився земний шлях двох шанованих і відданих справі людей, унікальних особистостей, які внесли значний вклад у діяльність УТОГ. Їх постаті настільки значимі, а духовні скарби їхніх душ були настільки наповнені добрими справами, світлими ідеями і любов'ю до людей, що важко підібрати слова, щоб висловити всю глибину нашого горя і гіркоту непоправної втрати…


Рибальченко Микола Павлович

Микола Павлович народився 3 серпня 1932 року в місті Васильків Київської області.

Слух втратив у 6 років після менінгіту.

Вчитись почав у Черкаській спецшколі-інтернаті для глухонімих дітей, а потім з 1944 до 1947 року навчався в Київській спецшколі-інтернаті № 6, а з 1947 по 1950 рік - у Васильківській масовій вечірній школі.

З 1953 до 1961 року навчався в Рибінському авіаційному технікумі. В 1970 році закінчив Київський політехнічний інститут.

Трудову діяльність розпочав у 1947 році на Васильківському шкірзаводі, потім з 1956 до 1960 року працював інструктором фізкультури на Київському УВМК № 2.

З 1961 до 1978 року працював на Київському дослідно-виробничому підприємстві "Контакт" УТОГ інженером виробничого відділу, інженером-конструктором, майстром і начальником цеху.

З 1978 до 2000 рік він - вчитель праці Київської спецшколи-інтернату № 6 для глухих дітей, а з 2000 року - вихователь та вчитель фізики в цій спецшколі.

М.П. Рибальченко все своє життя пов'язав з УТОГ та СФГУ. Його громадська робота нерозривно пов'язана з розвитком фізкультури та спорту серед глухих.

Як досвідчений кваліфікований тренер з баскетболу, він вніс вагомий вклад у розвиток цього виду спорту, мав звання судді республіканської категорії з баскетболу.

Брав активну участь у роботі Української спортивної федерації глухих, довгі роки був постійним членом президії Укрспортфедерації і Київської облспортфедерації. Його перу належить унікальна книжка - "Етапи розвитку спортивного руху нечуючих України".

З 1991 до 1996 року він був старшим тренером збірної жіночої команди глухих України з баскетболу. З 1994 року працював тренером ДЮСШ міського центру "Інваспорт".

Нагороджувався грамотами та дипломами Укрспортфедерації за підготовку членів збірної України з баскетболу та за досягнення у вихованні спортсменів.

За особливі заслуги перед УТОГ Миколі Павловичу надано звання "Почесний член УТОГ".

Він щиро переймався проблемами освіти глухих, був одним з найактивніших членів Об'єднання нечуючих педагогів, пропагував здоровий спосіб життя, був лектором і громадським активістом Культурного центру УТОГ.

Патріот України та рідної мови, він неодноразово друкував на шпальтах газети "Наше життя" актуальні статті з найзлободенніших питань освіти глухих та виховання любові до рідної мови й української культури.

Після тяжкої хвороби пішов він у кращий світ, але знаємо, що йому справу продовжуватимуть, а його ідеї ще чекають своєї реалізації.

Пам'ятатимемо про цю людину з характером борця і мислителя, надалі будемо продовжувати його справи у педагогіці, спорті, громадському житті. Це буде найліпшою пам'яттю про Миколу Павловича.

Його рідним і близьким - наші слова співчуття у непоправному горі, яке їх спіткало.


Президія ЦП УТОГ, Спортивна федерація глухих України, «Інваспорт», Київська організація УТОГ, Всеукраїнська та Київська ради ветеранів УТОГ, Об’єднання нечуючих педагогів, колективи КДВП «Контакт» УТОГ, Київського НРЦ № 6, друзі й колеги


Козлова Галина Олександрівна

Народилася 4 травня 1938 ро­ку в м. Ленінабад Таджицької РСР.

Слух втратила в 6 років після хвороби.

У 1940 році сім’я переїхала до м. Пенза, де у 1954 році Г.О. Козлова закінчила 8 класів місцевої спецшколи-інтернату для глухих дітей, а пізніше — 12 класів Ставрополь­ської школи-інтернату для глухих дітей.

У 1958 році вступила до Володимирського авіамеханічного технікуму, який закінчила в 1963 році і отримала спеціальність «технік-технолог з холодної обробки металів різанням». Після закінчення технікуму переїхала на постійне місце проживання до Макіївки Донецької області.

Трудову діяльність розпочала в 1963 році на Макіївському заводі шахтної автоматики. Спочатку була техніком-технологом, а потім — ін­женером-конструктором. На цьому заводі пропрацювала до 1990 року.

Всі ці роки постійно брала участь у худож­ній самодіяльності Макіївського та Доне­цького будинків культури УТОГ.

З липня 1990 року перейшла працювати до Донецького обласного відділу УТОГ начальником організаційного відділу, а в травні 1991 року на обласній звітно-виборній конференції обрана головою Донецької обласної організації УТОГ.

Г.О. Козлова стала керувати обласною організацією в дуже скрутний час. Вона зуміла зберегти структуру організації та її кадри, спрямувати їх на плідну діяльність.

Брала активну участь у всіх організаційних, культурно-масових і реабілітаційних заходах Українського товариства глухих.

Галина Олександрівна була членом Центрального правління УТОГ, делегатом VIII, X— XV з’їздів УТОГ.

З 1991 до 2001 року входила до складу Ради голів об­лас­них організацій УТОГ.

Нагороджена медаллю «Ветеран праці», званням «Почесний член УТОГ», нагрудним знаком «Відмінник УТОГ», почесними грамотами президії ЦП УТОГ, почесними грамотами президії Донецької облорганізації УТОГ.

Через погіршення стану здоров’я у 2004 році Галина Олександрівна пішла на заслужений відпочинок, але не поривала зв’язку з Товариством, брала активну участь у художній самодіяльності ветеранів, зокрема, у виступах колективу «Балаганчик».

З початком антитерористичної операції на Донеччині та Луганщині вона змушена була покинути свій дім і переїхати в Київ, до дочки.

Незважаючи на погіршення стану здоров’я, Галина Олександрівна продовжувала активно цікавитися громадським життям УТОГ, брати участь у заходах Всеукраїнської ради ветеранів УТОГ.

Завжди прагнула поділитися з людьми своїм оптимізмом і життєвою енергією, підтримати і простягнути руку допомоги. Вміла знайти влучні слова у своїх публікаціях про друзів і колег, які друкувалися у ветеранських збірках та на сторінках газети «Наше життя».

Навесні 2018 року друзі і колеги щиро вітали Галину Олександрівну з 80-річчям, але, на жаль, останні місяці були знову затьмарені тяжкою хворобою. 5 грудня її щире, чуйне, любляче людей і життя серце зупинилося назавжди…

Вічна і вдячна пам'ять дорогій нашій Галині Олександрівні. Наші найщиріші слова співчуття її родині і близьким.


Президія ЦП УТОГ, Рада голів обласних організацій УТОГ, Всеукраїнська та Донецька ради ветеранів УТОГ, колишні працівники Донецької обласної організації УТОГ, друзі й колеги

Инф. «НЖ»




День 5 грудня 2018 року став чорним днем для всіх нас - саме цього дня закінчився земний шлях двох шанованих і відданих справі людей, унікальних особистостей, які внесли значний вклад у діяльність УТОГ. Їх постаті настільки значимі, а духовні скарби їхніх душ були настільки наповнені добрими справами, світлими ідеями і любов'ю до людей, що важко підібрати слова, щоб висловити всю глибину нашого горя і гіркоту непоправної втрати…

">

Офіційний сайт UTOG.ORG © 2018

Знову непоправні втрати…

2018-12-06
Iнформація https://utog.org/uploads/posts/2018-12/1544110950_nekrolog.jpg
День 5 грудня 2018 року став чорним днем для всіх нас - саме цього дня закінчився земний шлях двох шанованих і відданих справі людей, унікальних особистостей, які внесли значний вклад у діяльність УТОГ. Їх постаті настільки значимі, а духовні скарби їхніх душ були настільки наповнені добрими справами, світлими ідеями і любов'ю до людей, що важко підібрати слова, щоб висловити всю глибину нашого горя і гіркоту непоправної втрати…

Офіційний сайт UTOG.ORG © 2018

ВІДЕОРЕПОРТАЖІ
ПОПУЛЯРНЕ
Голосування

Оцініть дизайн сайту






Всеукраїнська громадська організація інвалідів
"Українське товариство глухих"
Офіційний сайт UTOG.ORG © 2018

При використанні матеріалів з сайту гіперпосилання на UTOG.ORG обов'язковe!