
У грудні 2022 року президія ЦП УТОГ відзначила самовіддану волонтерську роботу директора Івано-Франківського ОБК УТОГ Руслана Вікторовича РУБАНОВА і нагородила його Почесною грамотою. Широко відомий він також своїми фільмами, які зняв як режисер. Про це та інші факти біографії читайте з інтерв’ю з ним.
— Руслане Вікторовичу, де і коли Ви народилися? Хто Ваші батьки?
— Народився 21 травня 1977 року в м. Івано-Франківську, в сім’ї глухих.

Батько працював на місцевому хімзаводі, а мама — на УВП УТОГ. Відносини в сім’ї були хороші, батьки — дуже добрі, чуйні люди.
— У якій школі Ви навчалися? Чим захоплювалися в дитинстві?
— Навчався в Калуській спеціальній школі для глухих дітей. У дитинстві найбільше захоплювався спортом — футболом, тенісом.
— Чим займалися після закінчення школи?
— Спочатку поїхав на заробітки до Москви, де працював 8 років, потім їздив на заробітки в Грецію.
— Як стали займатися підприємництвом?
— У 2014 році почав у себе в гаражі вирізати рамки для картин та образів, навчився сам і почав навчати інших. Згодом зібрав 10 глухих працівників, взяв в оренду приміщення і відкрив цех з виробництва рамок і виконання замовлень. Цех дотепер працює, дає роботу глухим людям.
— Коли вперше прийшли в УТОГ, в клуб?
— До БК приходив ще змалечку, коли батьки приводили на різні заходи, і мені дуже подобалось бувати в клубі. У 1993 році вступив в члени УТОГ.
— З лютого 2022 року Ви працюєте на посаді директора Івано-Франківського ОБК УТОГ. Що вдалося за цей час зробити в клубі?
— Перші кроки — це відкриття спортивно-ігрового залу у приміщенні глядацького залу, обладнання для цього надано спонсорами. Раніше глядацький зал використовувався для проведення великих тематичних заходів, котрі в останній час, у зв’язку з подіями в Україні, проводились нечасто. Для психологічного розвантаження, яке важливе під час війни, члени УТОГ можуть тут пограти в більярд, теніс, шахи, шашки, класичний дартс. Для них також проводяться змагання.

Можна відпочити сім’єю, для дітей є настільні дитячі ігри, охочі можуть подивитись по телевізору новини з перекладом жестовою мовою.
Для ознайомлення з мальовничим Прикарпаттям для ВПО та місцевих членів УТОГ організовував і проводив екскурсії, а також презентації фільмів, спортивні змагання.
Для покращення матеріального стану БК передав для лекційного залу телевізор, у фоє встановив ІР-камеру, провів за спонсорські кошти частковий ремонт фасаду БК, обробку внутрішніх укосів пластикових вікон, циклювання та лакування паркету в фоє та лекційному залі.
— Попри війну і від’їзд молоді за кордон, робота в клубі активізувалася. Хто вам у цьому допомагає?
— Робота в БК активізувалась завдяки тому, що члени УТОГ почали частіше відвідувати заходи, приходити цілими сім’ями, для всіх знаходилось заняття. Підтягнулась молодь, старші члени УТОГ, а допомагають в роботі активісти Володимир Карбівський, Ярослав Дзьоба, Михайло Деменюк та інші.
— Коли Ви стали займатися фільмами? Скільки всього кінострічок Ви вже зняли?
— У 2016 році вирішив спробувати себе, зняти фільм за участі глухих акторів Будинку культури УТОГ. Перший фільм — комедійний «Подорож до Маняви» зняв за 3 місяці, фільм сподобався глядачам, тож вирішив продовжити цю справу. Всього на сьогодні зняв 12 фільмів: «Подорож до Маняви» (2016 рік), «Дорожня пригода» (2017 рік), «Злочин і жертва» (2018 рік), «Пригоди Василя в місті» (2018 рік), «Пригоди іноземців у місті Івано-Франківську» (2018 рік), «Алмаз» (2019 рік), «Голодомор» (2019 рік), «Новорічний сюрприз» (2019 рік), «Вакансія» (2020 рік), «Чесність» (2021 рік), «Лапа бажань» (2021 рік), «Скеля» (2021 рік).

— Ваші роботи брали участь у конкурсах та фестивалях?
— Так, я брав участь у фестивалях, зокрема в тих, які проводилися в УТОГ. Сценарій стрічки «Новорічний сюрприз» був відзначений у 2019 році дипломом за найкращий сценарій на І Всеукраїнському фестивалі короткометражних фільмів, створених глухими режисерами, а стрічка «Вакансія» — дипломом за кращу операторську роботу у 2020 році, на ІІ Всеукраїнському фестивалі короткометражних фільмів, створених глухими режисерами.

Ще брав також участь у фестивалі у Франції у 2019 році з фільмами «Подорож до Маняви» і «Голодомор», які викликали інтерес у закордонних глядачів.
— Як Ви стали волонтером?
— Займатись волонтерством почав ще у 2014 році, коли привозив продукти для членів УТОГ та військових у місця бойових дій. З початку повномасштабної війни, тобто з 24 лютого 2022 року, коли всі люди були розгублені і не знали що робити, почав вивозити глухих біженців з гарячих точок — серед них були цілі сім’ї з маленькими дітьми та старші люди. Деякі з них залишались на Прикарпатті, більшість довозив до кордону з Польщею, Румунією, де вони вже їхали за кордон. Далі доставляв гуманітарні вантажі для військових та членів УТОГ Краматорська та Слов’янська Донецької області, Харкова, Херсона та Миколаєва, Києва, Чернігова та Сум. Підтримував партнерські відносини з організаціями глухих Польщі та Німеччини, котрі надавали гуманітарну допомогу глухим людям України, та організував екскурсії для ВПО і членів УТОГ у Краків, Варшаву та Берлин. Всього здійснив 60 виїздів з гуманітарною місією та вивіз 300 глухих біженців, серед котрих 60 дітей.


— Що найбільше вразило Вас під час поїздок Україною і за кордоном?
— Під час поїздок в саме серце вражало і було боляче дивитись на розгромлені міста і села після бомбардувань, знищені автівки та будинки, в очі людям, котрі втратили близьких. Приємно було, що на Прикарпатті та в інших містах наші члени УТОГ масово здавали кошти, продукти, одяг для потреб ВПО.
— Які Ваші подальші плани у житті та роботі?
— Планів на майбутнє дуже багато, першою чергою — це наша Перемога, потім ми всі біди здолаємо. Як директор Будинку культури, хотів би зробити наш БК ще кращим для відвідувачів — провести повний ремонт фасаду, стелі в спортивно-ігровому залі, забезпечити БК необхідною технікою, щоб для всіх нас він став другою домівкою, де завжди багато людей.
Як волонтер я буду і надалі надавати необхідну допомогу людям з постраждалих від війни регіонів і хотілось би їздити в ці місця не з гуманітарним вантажем і для вивозу біженців, а возити наших людей на екскурсії.
Для себе особисто хочу, щоби дівчинка-сирота з Калуської спеціальної школи, котру я взяв під опіку, мала можливість закінчити школу, отримати гарну професію і ніколи більше не знати, що таке повітряна тривога, ракетні обстріли і бомбосховище. Для цього я працюю і живу.
— Дякую за інтерв’ю!