(про Марію Радзиєвську з Києва)
У Київській організації УТОГ є чудова жінка, волонтерка, активна учасниця громадського життя, членкиня Українського товариства глухих і Київської ради ветеранів – РАДЗИЄВСЬКА Марія Іванівна. Вона народилася 30 березня 1957 року, в селі Іванчуг Камизякського району, Астраханської області, повністю глухою у чуючій сім’ї. Крім неї, була ще старша сестра з нормальним слухом, а середній брат мав знижений слух.
Навчалася спочатку в Астраханській школі-інтернаті для глухих дітей, потім перевелась до Самарської школи-інтернату для глухих дітей, яку закінчила у 1978 році. Того ж року вступила до Київського коледжу легкої промисловості, який закінчила у 1981 році, здобувши спеціальність «Технолог швейного виробництва». У вільний від навчання час відвідувала танцювальний клуб художньої самодіяльності в Палаці культури глухих ім. А. В. Луначарського.
Відразу після закінчення коледжу Марію направили на роботу до Тульського учбово-виробничого підприємства Всеросійської організації глухих, що випускало в основному медичні та домашні халати, а також різноманітний одяг. На підприємстві вона працювала на посаді конструкторки розкрою тканин.
Марія згадує про пам’ятну подію, яка відбулась під час роботи на Тульському УВП. При час розкрою тканин постійно виникала проблема зі сповзанням лекала. Майстер дільниці вирішила направити Марію до Москви, щоб усунути цю причину, а також розв’язати проблему з ГОСТом та вирішити багато інших питань. І ось вона, молоде дівчисько, опинилася в столиці... За її словами – ті відчуття неможливо передати словами! Причину помилок при розкрої вона з'ясувала, їй дали новий ГОСТ, вона повернулася до Тули та спокійно продовжила працювати.
Марія Іванівна дуже вдячна своїй першій наставниці та колезі – Аллі Суржан, яка була її старшим майстром на Тульському УВП ВОГ. Адже Алла постійно наставляла, ділилася досвідом та підтримувала по-людськи, бо Марія приїхала до Тули одразу після закінчення коледжу, без жодного життєвого досвіду.
Марія дуже вдячна також своєму чоловікові – Івану Радзиєвському, з яким познайомилася під час навчання в Києві, у художній самодіяльності, де він сам брав активну участь у жанрі клоунади, та у 1982 році вийшла за нього заміж. Вдячна йому за постійну підтримку, чуйність, допомогу в побуті та вихованні синів. Пізніше її двоє синів також стали активними учасниками клубу глухих, а молодший син – Сергій після закінчення Академії естрадно-циркового мистецтва став актором театру міміки та жесту «Райдуга».
Після переїзду в Київ і закінчення декрету Марія працювала у кількох фірмах, поки нарешті не знайшла постійну роботу в аптеці, де пропрацювала 11 років до виходу на пенсію у 2012 році.
З початком повномасштабної війни Марія задумалась, чим вона може допомогти військовим? Знайшла себе в плетінні маскувальних сіток та плете їх дотепер разом зі чуючими активістами в групі з гучною назвою «Тилові бджілки».
Попри всі трудощі, вона завжди тримає зв’язок з УТОГ і допомагає глухим ветеранам.