(про Надію Шматову з Луцька)
Шматова Надія Іванівна народилася в селі Петрове Волинської області 10 листопада 1943 року. Ще немовлям втратила слух, випавши з колиски.
Навчалася у Володимирській спеціальній школі у місті Володимир Волинської обл. Була головою учнівського комітету. Брала участь у спорті та художній самодіяльності.
Після школи продовжила навчання в ПТУ у місті Красний Луч Луганської області. Отримавши спеціальність швачки верхнього чоловічого одягу працювала на Володимир-Волинській швейній фабриці. Після заміжжя продовжила працювати швачкою в Луцьку на швейній фабриці «Волинь».
В УТОГ прийшла у 1967 році. Відвідувала Будинок культури УТОГ, займалася легкою атлетикою, метанням спису та штовханням ядра, захоплювалася грою в шахи та танцями.
Кому б у своєму житті Надія Іванівна хотіла особливо подякувати – це чоловіку, з яким має трьох дітей та п’ятеро внуків. Надія Іванівна щаслива, бо має хорошу сім’ю і турботливого чоловіка. Її чоловік завжди їй говорить: «Життя коротке - роби те, що відгукнеться в серці». Сім’я Надії Іванівни – це її надійний дім. Але є в неї ще один дім – УТОГ – друг людей без слуху. Тут вона має хороших друзів, знаходить підтримку, проводить дозвілля, бере участь у художній самодіяльності, конкурсах.
Зі свого життя в УТОГ пригадує Надія Іванівна цікаві випадки. На обласному конкурсі «Супер-бабуся» Надію Іванівну підтримували невістка Тетяна, син Олександр, внук Владислав та дочка Людмила. Коли внук піднявся на сцену Луцького БК УТОГ з великим букетом квітів і привітав бабусю жестами, а дівчатка – невістка та дочка почали плакати, то Надія Іванівна в ту хвилину відчула , що справді є супер-бабусею.
Надія Іванівна як головиня ради ветеранів Луцької ТО УТОГ Волинської обласної організації УТОГ (з 2015 року) бере участь у подвірних обходах, відвідує ветеранів в лікарнях та на дому. Пригадує, як прийшли привітати Ольгу Данилюк - учасницю художньої самодіяльності Луцького БК УТОГ, знану танцівницю, яка, на жаль, має проблеми з ногами. Побачивши гостей на порозі своєї квартири, Ольга рвучко піднялась на ноги, випрямила плечі, високо підняла голову і пішла назустріч з посмішкою на обличчі і словами: «Тримайтесь, дівчата! Ми – щасливі, бо у нас є другий дім, де розкриваються наші серця – УТОГ». І Надія Іванівна згадала слова свого чоловіка, які стали життєвим кредо для неї.