Рибак Анатолій Анатолійович народився в селі Михайлівка Ярмолинецького району Хмельницької області. Його дитинство було непростим: у півторарічному віці він переніс важку хворобу, яка призвела до втрати слуху. Це стало серйозним випробуванням для всієї родини, однак батьки знайшли сили не здаватися. Вони вирішили віддати сина до спеціальної школи для глухих дітей, і так Анатолій опинився в Кам’янець-Подільській спеціальній школі.
Там його зустріли доброзичливі вчителі, які не лише давали знання, а й виховували важливі життєві навички. Саме тут він навчився критично мислити, відстоювати власну думку та відповідально ставитися до своїх вчинків. Атмосфера взаєморозуміння між учнями й педагогами створювала відчуття впевненості та підтримки. Анатолій знайшов справжніх друзів, відкрив для себе спорт і захопився уроками історії.
Навчання в спеціальній школі подарувало йому не лише знання, а й віру у власні сили. Особливо він любив уроки географії, де мріяв про подорожі до різних куточків світу. Завдяки старанності та наполегливості після школи він вирішив продовжити освіту.
У 1978 році Анатолій вступив до ПТУ №71 у Мінську (Білорусь) за спеціальністю «слюсар-інструментальник». Після закінчення навчання повернувся до рідного Хмельницького. Разом із друзями він почав відвідувати будинок культури УТОГ, де демонстрували кінофільми, і саме тоді став членом Товариства. «Мене зацікавив УТОГ – його заходи, лекції, художня самодіяльність та приємне спілкування з людьми», – згадує Анатолій Анатолійович.
З 1979 до 1985 року він працював на заводі «Катіон», де виготовляли маленькі телевізори «Електроніка», і здобув цінний професійний досвід. Згодом, у 1985–1991 роках, продовжив трудову діяльність на Хмельницькому заводі «Адвіс». За ці роки він не лише розвинув професійні навички, а й знайшов багато друзів, які стали важливою частиною його життя.
На запрошення знайомих він відвідав фабрику з виготовлення індивідуального взуття, де працювало кілька глухих майстрів. Спробував себе у цій справі – йому сподобалося, а майстер похвалив за старанність. Так Анатолій залишився працювати й зрозумів, що знайшов своє покликання. Після закриття фабрики він зайнявся індивідуальним ремонтом взуття, орендуючи приміщення, яке належить обласній організації УТОГ, де працює й донині.
Упродовж усього часу йому допомагали перекладачі жестової мови та працівники обласної організації. Він переконаний: УТОГ – це справжній дім для глухих людей.
Анатолій Анатолійович висловлює щиру вдячність керівництву Хмельницької обласної організації УТОГ за підтримку та можливість брати участь у різноманітних заходах і проєктах. «Мене завжди радує те, що я можу спілкуватися в такому приємному колі людей і бути частиною життя Товариства», – говорить він.
Його життєвий шлях – яскравий приклад подолання труднощів, прагнення до знань і бажання активно долучатися до життя громади. І сьогодні Анатолій залишається активним членом УТОГ, з великим задоволенням відвідуючи всі заходи, адже вони дарують йому радість спілкування та можливість ділитися досвідом з іншими.