(про Віктора Оніщенка з Черкас)
Справжній майстер своєї справи вміє знайти баланс у всьому — у точній роботі з деревом, у складній шаховій партії та навіть в утриманні рівноваги на арені. Історія Віктора Андрійовича Оніщенка — це розповідь про людину, яка попри втрату слуху зуміла побудувати яскраву професійну кар'єру, знайти вірних друзів і реалізувати себе в неймовірних хобі.
Віктор Андрійович народився 9 лютого 1960 року в мальовничому селі Тіньки Чигиринського району Черкаської області. Він зростав у родині, де його батько й сестра були глухими, а мати — слабочуючою. Сам Віктор втратив слух у п’ятирічному віці через перенесене важке захворювання. Однак це не завадило йому навчатися у звичайній сільській загальноосвітній школі разом із дітьми, які не мали вад зі здоров'ям. Там він успішно довчився до 10-го класу й закінчив школу в 1977 році.
Вищу чи технічну освіту Віктор далі не здобував, натомість з 1978 року впевнено зробив крок у самостійне життя. Саме тоді розпочалася його тривала, цікава й успішна історія, нерозривно пов'язана з Черкаським учбово-виробничим підприємством УТОГ. Свій перший робочий день у холодному лютому 1978 року Віктор Андрійович і сьогодні згадує з особливим теплом — його одразу підкорив цікавий колектив, дружня атмосфера та добрі люди навколо. Юнак розпочав свій шлях з освоєння нової для себе професії столяра-верстатника. Наполегливо вивчаючи тонкощі ремесла, він швидко досяг успіхів, і вже на початку 80-х років отримав пропозицію очолити бригаду. Розуміючи всю відповідальність, він із задоволенням погодився. Праця Віктора була настільки самовідданою, що у 1986 році він, один із наймолодших працівників підприємства, був нагороджений орденом Трудової Слави ІІІ ступеня. За роки роботи на підприємстві він отримав безліч подяк і грамот, які підкреслювали його відданість справі та повагу в колективі.
Атмосфера на підприємстві була надзвичайно згуртованою. Віктор Андрійович із теплотою згадує заступника директора з виховної роботи Григорія Андрійовича Губка, який у позаробочий час, під час перерв, читав тогочасні газети й переповідав робітникам усі свіжі новини, допомагаючи їм бути в курсі подій навколишнього світу. Саме на цьому заводі Віктор зустрів і свого найкращого друга та соратника з шахів — Миколу Босенка. Попри те, що Микола працював в іншому цеху, спільні інтереси та сумлінна праця на одному підприємстві подарували їм міцну дружбу на довгі роки.
Паралельно з виробничими успіхами Віктор активно відвідував Черкаський будинок культури УТОГ. Одного дня йому запропонували долучитися до художньої діяльності, і цей момент відкрив у ньому зовсім інший, ексцентричний талант — Віктор став циркачем. Він виступав як жонглер та еквілібрист , а його майстерність була настільки високою, що незабаром талановитого артиста запросили до столичного колективу театрально-циркового мистецтва УТОГ, де він яскраво виступав протягом трьох років.
Згодом Віктор Андрійович присвятив свій вільний час інтелектуальному спорту — шашкам та шахам. На цьому терені він досяг значних успіхів і до сьогодні гордо представляє місто Черкаси. Він є постійним учасником не лише міських змагань, а й захищає честь свого регіону на чемпіонатах України.
Життя Віктора Оніщенка — це надихаючий приклад того, як працелюбність, відкритість до нового та вірність своїм захопленням допомагають людині розкрити всі грані свого таланту.