Вже не одне десятиріччя триває міцна дружба і плідна співпраця нашого Товариства з Українським товариством сліпих, яке вже понад 30 років очолює Владислав Миколайович БІЛЬЧИЧ. Ми разом відстоюємо свої права і свободи, разом діємо для поліпшення становища осіб з інвалідністю в Україні.
Народився Владислав Миколайович 1 жовтня 1940 року в українській родині, яка мешкала тоді на Далекому Сході, у Хабаровському краї. Згодом його рідні переїхали в Україну і Владислав, після закінчення навчання у школі на Полтавщині, вступив до Крюківського машинобудівного технікуму. За розподілом, у 1958 році він отримав направлення до Донецька на учбово-виробниче підприємство УТОС. Тут він пройшов шлях від інженера-конструктора до головного інженера Донецького об’єднання. Без відриву від виробництва навчався у Донецькому політехнічному інституті.
На усіх посадах, які доводилось Владиславу Миколайовичу обіймати на Донецькому підприємстві, він проявляв творчий підхід у вирішенні питань з покращення праці інвалідів по зору, уміння працювати з людьми та переконувати у доцільності освоєння нового виробничого процесу, успішно знаходив шляхи вирішення складних проблемних завдань.
Його безумовний авторитет підтвердився обранням у 1981 році до складу Центрального правління УТОС і призначенням заступником голови, а згодом першим заступником голови ЦП УТОС з виробничих питань. З вересня 1993 року він — виконувач обов’язків голови ЦП УТОС, а у травні 1994 року пленум обрав його головою Центрального правління УТОС.
Уже понад 30 років під його керівництвом Українське товариство сліпих невтомно виконує складні соціальні завдання, серед яких найважливішими є надання всебічної допомоги незрячим українцям, захист прав та інтересів членів УТОС з метою полегшення їх життя, отримання належної підтримки з боку держави та суспільства у реалізації спільних планів й задумів, невпинна боротьба за зміни у ставленні оточення до сліпої людини. Досягнення успіхів у цій важливій діяльності в останні роки має надзвичайне значення через тяжке становище в країні, яка перебуває у стані жорстокої війни та надзвичайно складних випробувань, коли кількість людей з порушеннями зору, на жаль, зростає і кожен з них потребує уваги і допомоги.
За свою багаторічну сумлінну працю Владислав Миколайович нагороджений орденами “За заслуги” 2-го ступеня (2011), 3-го ступеня (2003), «Знак Пошани» (1974), має почесне звання “Заслужений працівник промисловості України” (1997).
