На відміну від більшості українців, яких нинішня війна безпосередньо торкнулася лише після 24 лютого 2022 року, для родини Козлових з Макіївки Донецької області це трагічне випробування долі розпочалося набагато раніше, ще у 2014 році... З початком бойових дій на Донбасі несподівано пішов з життя глава сім’ї Володимир Васильович. Поховавши чоловіка, Галина Олександрівна прийняла непросте рішення: покинула свою домівку в Макіївці й переїхала до дочки в Київ.
Складно було Галині Олександрівні зважитися на такий крок, адже вона все своє трудове життя прожила на Донбасі. Після закінчення у 1963 році Володимирського авіамеханічного технікуму та отримання диплома за спеціальністю «технік-технолог з холодної обробки металів різанням» вона переїхала вслід за своїм чоловіком до Макіївки і працювала за спеціальністю на Макіївському заводі шахтної автоматики. У вільний час, якого у молодої дружини та мами двох діток було не так багато, брала участь у худож¬ній самодіяльності Макіївського та Донецького будинків культури УТОГ. Любов до поезії, лірики, пісні вона пронесла через все своє життя.
З липня 1990 року Галина Олександрівна перейшла працювати до Донецького обласного відділу УТОГ начальником організаційного відділу, а у травні 1991 року була обрана головою цієї обласної організації УТОГ.
Вона стала керувати найбільшою в УТОГ обласною організацією в дуже скрутний час і завдяки вмінню знаходити спільну мову з людьми та відстоювати інтереси нашого Товариства зуміла зберегти структуру організації та її кадри, спрямувати їх на плідну діяльність.
Галина Олександрівна брала активну участь у всіх організаційних, культурно-масових і реабілітаційних заходах Українського товариства глухих, була членом Центрального правління УТОГ, делегатом багатьох з’їздів УТОГ.
Користувалася беззаперечним авторитетом у всіх членів Товариства і своїх колег по роботі і з 1991 до 2001 року входила до складу Ради голів обласних організацій УТОГ.
Відзначена високим званням «Почесний член УТОГ» та іншими нагородами.Через погіршення стану здоров’я у 2004 році Галина Олександрівна пішла на заслужений відпочинок, але не поривала зв’язку з Товариством, брала активну участь у художній самодіяльності ветеранів, зокрема, у виступах колективу «Балаганчик».
Коли змушена була переїхати до Києва, продовжувала, попри стан здоров’я, активно цікавитися громадським життям УТОГ, брати участь у заходах Всеукраїнської ради ветеранів УТОГ.
Їй було притаманне чуйне й уважне ставлення до людей, вміння знайти влучні слова про друзів і колег у своїх публікаціях, які друкувалися у ветеранських збірках та на сторінках газети «Наше життя».
Вже п’ятий рік немає її з нами, але теплі й вдячні спогади про Галину Олександрівну гріють серця її рідним, друзям, колегам. Знову й знову, попри всі складні обставини, збираються вони за поминальним столом, згадують її добрим словом і дякують долі за те, що вона була в їхньому житті.
28 квітня 2023 року, у день її 85-річчя, зібралися рідні та друзі, щоб з сумом на серці ще раз пересвідчитися у плинності людського життя і непоправності втрати такої чудової людини, якою була Галина Олександрівна. Вічна їй пам'ять.
Президія ЦП УТОГ, Рада голів обласних організацій УТОГ, Всеукраїнська рада ветеранів УТОГ, рідні, друзі й колеги