Згадуючи Левицького Михайла Мусійовича, більшість його рідних, друзів і колег з жалем додають, що рано пішов він з життя... Обірвала його страшна хвороба, пандемія якої лютувала не лише в Україні.
Михайло Мусійовича тоді тільки пішов на заслужений відпочинок, складав плани на подальше життя, на господарювання в рідному селі Пироговичі Іванківського району на Київщині...
Понад тридцять років очолював він Київську організацію УТОГ — найбільшу за кількістю глухих і найскладнішу за обсягами роботи. Михайло Мусійович умів знайти підхід до кожного: від простого глухого селянина до керівника найвищого рівня, вдумливо і виважено висловлювався на захист людини з порушеннями слуху, стійко відстоював інтереси нашого Товариства.
Чимало довелося йому пережити, коли оглух у 18 років після хвороби і почав працювати у 1968 році робітником Київського будівельного управління, але у зв’язку з повною втратою слуху через рік прийшов на Київське дослідно-виробниче підприємство «Контакт» УТОГ, де працював на посадах контролера ВТК та інспектора відділу кадрів. Без відриву від виробництва у 1982 році закінчив юридичний факультет політехнікуму Ленінградського відновлювального центру Всеросійського товариства глухих.
У 1985 році на звітно-виборчій конференції його одноголосно було обрано головою Київської організації Українського товариства глухих. З того часу він неодноразово переобирався на цій нелегкій відповідальній посаді і складно було уявити когось іншого на його місці.
Левицький М.М. мав великий авторитет не лише в УТОГ, а й у керівництва міста і області, у представників інших організацій осіб з інвалідністю в столиці і на Київщині. Він був постійним членом комісії з розробки комплексних цільових програм «Турбота» як столиці, так і в області, проводив активну громадську діяльність — був членом колегії Управління у справах жінок, інвалідів, ветеранів та пенсіонерів Київської міської державної адміністрації.
Недаремно саме йому довірили очолити Раду голі обласних організацій УТОГ. Він охоче ділився з колегами досвідом і допомагав у вирішенні непростих питань керівництва осередками УТОГ на місцях.
За активну громадську діяльність, спрямовану на розв’язання проблем осіб з інвалідністю, та вагомий особистий внесок у реалізацію програм їх реабілітації, Михайло Мусійович у 2001 та 2004 роках був визнаний переможцем у благодійній акції «Зоря надії» в номінації «Громадський діяч», нагороджувався відзнаками Міністерства праці та соціальної політики України, Київської міської державної адміністрації, почесними грамотами президії ЦП УТОГ. У 1998 році він нагороджений знаком «Відмінник УТОГ», а у вересні 2006 року — дипломом Міжнародного академічного рейтингу популярності «Золота фортуна» та почесною відзнакою «Трудова слава». 2003 року його відзначено найвищим званням нашого Товариства — «Почесний член УТОГ», а 2007 року удостоєно звання «Заслужений працівник соціальної сфери України».
Лише 2019 року Михайло Мусійович врешті зміг залишити роботу, хоча продовжував перейматися всіма проблемами рідної організації, часто приходив в офіс і телефонував до своїх колег, допомагав їм.
Невтішною й тяжкою втратою став передчасний кінець життєвого шляху Михайла Мусійовича для всіх, хто його знав, з ким він працював і зустрічався на довгій життєвій дорозі...
Сьогодні йому б виповнилося лише 75... Згадуємо з вдячністю і повагою. Вічна пам'ять Михайлу Мусійовичу.
Президія ЦП УТОГ, Рада голів обласних організацій УТОГ, Рада директорів підприємств УТОГ, президія правління та колектив Київської організації УТОГ, колектив Київського ДВП «Контакт» УТОГ, Всеукраїнська та Київська обласна Ради ветеранів УТОГ, колективи всіх структурних підрозділів Київської організації УТОГ, всі члени УТОГ м. Києва та області