Інтерв’ю з Тетяною Журковою і Ніною Зайонц
5 жовтня 2020 року відзначає свій перший ювілей Центр української жестової мови УТОГ, який знаходиться в м. Києві на базі Культурного центру УТОГ. У зв’язку з цією подією відбулася розмова із завідувачкою Центру — Тетяною Вікторівною Журковою та його методисткою — заслуженим працівником культури України Ніною Петрівною Зайонц.
— Спочатку хотілось би поцікавитися, як давно ви особисто працюєте разом?
Н.З.: — Якщо Ви маєте на увазі Український центр жестової мови, то ми з Тетяною Вікторівною викладаємо тут вже 5 років. А якщо брати попередні періоди — то ми разом працюємо вже 30 років.
Т.Ж.: — Точно, 30 років! Ніно Петрівно, саме у вересні я прийшла на роботу в театр «Райдуга» і ми можемо у ці дні відзначити не лише 5-річний ювілей Центру української жестової мови, а й також цю дату з нашої спільної трудової біографії!
— Що передувало створенню Центру? Хто був ініціатором його створення?
Т.Ж.: — Загалом ідея створення Українського центру жестової мови належить Ірині Іванівні Чепчиній. Завдяки поїздкам за кордон вона бачила, що у світі є центри жестової мови. Вони плідно працюють, навчають людей, яким потрібно спілкуватися жестовою мовою, які зацікавились нею і прагнуть її знати. Ірина Іванівна привезла цю ідею в Україну, а офіційно зареєстрував наш Центр Володимир Михайлович Гончаренко, який тоді був директором Культурного центру УТОГ.
— За якими принципами розроблялися навчальні програми Центру української жестової мови? Хто брав участь у роботі над ними?
Н.З.: — Коли В.М. Гончаренко запропонував нам працювати в Центрі української жестової мови, ми починали практично з чистої сторінки. Адже ті програми, які застосовуються на курсах перекладачів, для наших занять не підходять — там вимагається зовсім інший рівень опанування жестами. На жаль, лабораторія жестової мови Інституту спеціальної педагогіки теж нам допомогти не змогла. Тому ми самі почали складати базовий перелік на основі відеословника, який свого часу підготували Н.В. Іванюшева та Є.М. Зуєва і який містить близько 2000 жестів. Почали підбирати жести, які підходять для першого рівня навчання — це для тих, хто вивчає жестову мову з нуля, ще нічого не знає. Я підбирала, писала російською, а Тетяна Вікторівна перекладала українською. Потім для наступного, другого рівня навчання також писали нову програму, підбирали жести. Підготували й екзаменаційні білети для іспитів.
Ось вже протягом 5 років користуємось цією програмою, в яку за потреби вносимо зміни. Наприклад, коли ми почали навчати працівників Центру з надання адміністративних послуг (ЦНАП), мусили написати для них окрему програму, оскільки є теми, які їм не потрібні, а навчання триває лише 5 місяців, часу дуже мало. Для працівників Пенсійного фонду також окремо писали програму. Ще були групи в школах — для педагогів і батьків. Кількість слухачів поступово збільшується. За 5 років діяльності Центру у ньому пройшли навчання 34 групи, і ми продовжуємо працювати над програмами, вносимо зміни в екзаменаційні білети.
Т.Ж.: — Хочу додати, що завдяки тому, що Ніна Петрівна має значний досвід викладання на курсах перекладачів жестової мови (я почала викладати трохи пізніше), це допомогло нам в складанні програм й оперативному внесенні до них необхідних змін. Адже ми не стоїмо на місці, рухаємось вперед. Якщо ми бачимо якійсь недолік, одразу його виправляємо — це стосується жестів, їх кількості в тій чи іншій програмі. Ми йдемо назустріч побажанням слухачів, адже вчитись до нас приходять дуже різні люди і їхні потреби ми враховуємо. Наприклад, людям, яким потрібно більше спілкуватись з глухими в колективі, необхідно знати більше слів, ніж для з’ясування якихось робочих питань.
— Кого ви запросили до викладання на курсах?
Н.З.: — Спочатку викладачів було п’ятеро: перекладачі жестової мови — Т.В. Журкова, Є.М. Зуєва, Л.І. Холіна, і глухі носії ЖМ — я і В.В. Стьопкін. Але з часом кількість груп збільшувалась, викладачів не вистачало. Ми вирішили шукати їх серед талановитої й освіченої молоді та людей середнього віку. Так до нас приєдналися Оксана Путченко, Віталій Зварич та Олексій Нашивочніков. Зараз у нас сім викладачів, серед них є постійні і ті, що не завжди можуть працювати у Центрі через те, що мають основну роботу. Тому ми продовжуємо пошуки серед молоді. Запрошуємо всіх, хто має бажання навчати слухачів жестової мови, звертатися до нас, а ми передамо їм свій досвід і підготуємо до викладання.
Т.Ж.: — До речі, викладачами бути непросто. Коли дивишся на роботу викладача, може скластися враження, що це просто і легко. Але це не так. Потрібно досконало розуміти сам зміст жесту, вміти його передати і пояснити. Нам дуже приємно, що молодь, Оксана Путченко і Віталій Зварич, по-справжньому цікавиться нашою роботою, а в спілкуванні з ними легко вирішуються всі питання. Ось таку молодь, яка є носієм жестової мови, ми й хотіли б запросити до нас на викладання, з радістю їй допоможемо, навчимо. Бути викладачем жестової мови дуже цікаво! Приходьте!
— Можете сказати загальну кількість випускників ЦУЖМ? Скільки груп ви зараз навчаєте?
Н.З.: — У цілому за 5 років діяльності Центру при вступі на навчання було зараховано близько 350 осіб, а фактично дійшло до випуску 250, тому що дехто не зміг закінчити навчання з різних причин, зокрема й через пандемію і карантин.
Т.Ж.: — У зв’язку з карантином в Україні наші плани дуже змінилися і не на краще... Ми були змушені припинити навчання в 4 групах, не змогли пройти всю програму і видати сертифікати. Зараз відновлюємо навчальний процес, а також плануємо відкрити ще 2 групи.
— Ви тісно співпрацюєте з Київським коледжем прикладних наук (донедавна — Київський державний коледж легкої промисловості)…
Т.Ж.: — Так, на початку зими 2015 року у Київському державному коледжі легкої промисловості Центром УЖМ було сформовано 3 групи слухачів з вивчення жестової мови, викладачами стали перекладачі жестової мови коледжу — І.І. Сколотова та О.Д. Терещенко. Коледж має багаторічний досвід у навчанні глухих студентів і креативний підхід в організації навчального процесу. Директор Ганна Володимирівна Шуцька, дізнавшись про створення нашого Центру, захопилася ідеєю вивчення жестової мови викладацьким складом коледжу, його працівниками та чуючими студентами. А сама Ганна Володимирівна була першою у списку групи з вивчення жестової мови! Це великий крок назустріч глухому студенту. Коледж продовжує міцно тримати пальму першості у роботі з особами з порушеннями слуху. Користуючись нагодою, дозвольте привітати Ганну Володимирівну і весь колектив коледжу з 90-річним ювілеєм з дня створення закладу та побажати успіхів у подальшій реалізації планів і задумів!
Н.П.: — Ми співпрацюємо також з іншими установами та організаціями. Наприклад, навчали персонал Всеукраїнського центру професійної реабілітації інвалідів в Лютежі, Музею Т.Г. Шевченка в Києві та багатьох інших структур. Організовували разом з представником ООН Рупмані Чхетрі і Василем Стьопкіним навчання з вивчення міжнародної жестової мови. Брали участь у багатьох заходах до Міжнародного дня глухих, Міжнародного дня жестових мов, Дня європейських мов тощо.
— Як стати слухачем Центру? Яка вартість навчання?
Н.З.: — Слухачі — це здебільшого чуючі люди, а інколи приходять ті, хто втратив слух вже дорослим. Вони приходять пригнічені, спустошені, не розуміючи, як це жити без слуху. У них сильний стрес. Ми з ними обережно працюємо, спокійно переконуємо, що подальше життя можливе.
Було таке, що жіночка після лікування онкозахворювання втратила зір на одне око і слух. Дуже важко було з нею, бо вона не змогла навчатися в групі і ми її вчили індивідуально. Коли вона трохи звикла до свого стану, перевели її в групу, де вона почала спілкуватись, стала впевненою в жестах і показувала кращі результати, ніж деякі інші слухачі, бо за індивідуального навчання матеріал засвоюється швидше і краще, ніж в групі.
До нас також звертаються особи з кохлеарними імплантами. У них знизився слух, а жести вони не знають. Тому ми і їх навчали жестової мови.
Відвідують заняття й сім’ями. Був випадок, коли дівчинка втратила слух і її мама, бабуся і маленька сестричка записалися на наші курси, щоб навчитися спілкуватися з глухою родичкою.
Були серед наших слухачів стюардеси, священники, поліцейські. Вони через специфічний графік роботи навчалися індивідуально.
Т.Ж.: — А стосовно вартості навчання, то вона постійно змінюється. Ми взагалі починали з 25 грн за заняття (2 академічні години). На сьогодні, у зв’язку з тим, що все подорожчало, ми прийшли в цьому році до такої пропозиції: якщо ви будете оплачувати заняття кожен місяць чи раз на 2 місяці — то загальна вартість буде 6 600 грн за 5,5 місяця (88 годин занять). А якщо ви одразу оплатите весь курс, то це буде коштувати 5 500 грн. Це на 1100 грн менше — значна сума економії. Така сума — 5 500 грн за 5,5 місяця — досить реальна ціна. Якщо порівняти уроки з вивчення іншої мови — англійської, французької, то знаючи скільки це коштує в Києві, я впевнена — таких цін більше ніде немає. Не брати гроші за навчання ми не можемо — нам потрібно платити викладачам за їх нелегкий труд. Але є дуже багато моментів, коли ми працюємо безоплатно. Це соціальна складова, і вона в нашій роботі є.
— Чи є в Центрі української жестової мови дистанційне навчання?
Н.З.: — Так, плануємо навчати й дистанційно. Але це більше підходить тим, хто вже знає основи жестової мови. З нуля вчитись дистанційно дуже важко. Оптимальний варіант — це трохи підучити жестову мову, а вже потім, коли людина має певні навички, переходити на дистанційне навчання.
Т.Ж.: — Ми плануємо дистанційне навчання не тому, що це легко, комфортно, а через карантинні умови. Але ми маємо надію, що пандемія закінчиться, ми будемо вільно спілкуватись, не будемо носити маски. А взагалі при спілкуванні краще бачити очі один одного...
— Життя не стоїть на місці... Які задуми та плани чекають своєї реалізації?
Н.З.: — Незважаючи на карантин, Центральний та Дарницький ЦНАП хочуть навчати своїх працівників жестової мови. На наступному тижні ми починаємо навчання у цих двох ЦНАПах, заняття будуть проходити на їх території. Є ідея залучити до навчання УЖМ національну поліцію і медичних працівників. Адже це дуже потрібно і важливо. Ми написали листи в поліцейські та медичні заклади. З нами зв’язалась поліція, вони підтримали нашу ідею, але коли дізнались, що навчання платне — відмовились.
Т.Ж.: — Я б хотіла додати, що ми плануємо взяти участь у проєктах із залучення поліцейських і медичних працівників до вивчення жестової мови, щоб вони мали можливість надавати глухим більш якісну допомогу із використанням їхньої рідної мови.
Н.З.: — Бажаю вам всім здоров’я, дотримуватися вимог і робити все, щоб пандемія швидше закінчилася. Тоді ми матимемо змогу частіше зустрічатись не онлайн, а наживо!
Т.Ж.: — Запрошуємо всі охочих на навчання до ЦУЖМ. На наших заняттях завжди цікаво і ми будемо дуже раді бачити всіх.
Підготувала Т. Корнієнко.