ФРОЛОВА Людмила Іванівна,
Почесна членкиня УТОГ, Заслужений працівник МСЗ
В 1955 році я приїхала в м. Запоріжжя. Прийшла в Товариство глухих. На той час головою Запорізької обласної організації УТОГ був ДЮКОВ Віктор Миколайович.
Я оглухла після хвороби. Зовсім нічого не чула. Була дуже розгублена, стривожена, постійно плакала. Була в відчаї, не розуміла як жити і що буде далі.
Людей розмовляють жестовою мовою, а я їх не розуміла, тому що не знала жестову мову.
Віктор Миколайович мене зустрів. Ми спілкувалися за допомогою письма. Він мене заспокоював, говорив що все налагодиться… Після довгого листування умовив мене піти робити на УВП УТОГ.
Мені запропонували роботу слюсаря, але я не погодилась. Мені хотілось бути токарем. Так розпочалась моя трудова діяльність – ученицею токаря. Моїм наставником став мій майбутній чоловік. За його допомогою я опанувала професію токаря. В той час на УВП УТОГ збирали велосипеди, коловороти. Рік я працювала токарем.
І ось мене викликає до себе на бесіду Дюков В.М. Він запропонував роботу в БК культорганізатором.
Я не уявляла як я буду працювати культорганізатором.
Працюючи токарем, я старанно вивчала жести. Мені дуже допомагала в вивченні жестів Замула Лідія. На жаль, її вже немає з нами. Земля їй пухом… Жестову мову опановувала, але не дуже…
Віктор Миколайович умовляв мене. Кадрів не вистачало. Грамотних глухих не було. Дюков В.М. говорив, що я зможу виконувати цю роботу. Говорив, що не треба боятися, хвилюватися. Я погодилась.
В БК УТОГ приходило дуже багато глухих. Мені було лячно. Труднощі були, але все пішло добре. Люди мене підтримували, допомагали. Віктор Миколайович постійно мені допомагав в роботі. Я набиралась досвіду – росла в професії.
Директором ДК УТОГ була Жужа Лідія, у неї була глуха рідна сестра Поліна. Жужа Лідія звільнилась з роботи і пішла працювати в обком Профспілок. Віктор Миколайович знову викликає мене до себе, запропонував перейти працювати на посаду директора БК. Я довго вагалася і погодилась. Мені тоді було 24 роки, коли я почала працювати директором БК.
Віктор Миколайович постійно підтримував мене в роботі — словом і порадою. Так я росла – набиралась досвіду, працювала. Робота мені дуже була до душі.
Голова обласної організації УТОГ раніше отримував невелику зарплатню в порівняні з заробітною платою заступника директора з виховної роботи УВП УТОГ. З цієї причини Дюков В.М. перейшов працювати на Запорізьке УПП УТОГ заступника директора для оформлення пенсії за віком.
Дюков В.М. сказав мені, що рекомендує мене на посаду голови Запорізької обласної організації. І знову я кажу йому, що не зможу добре виконувати обов’язки голови обласної організації УТОГ. Робота дуже відповідальна, зовсім інакша. Багато часу треба працювати з документами – паперами. Віктор Миколайович наполягав, пообіцяв допомагати. Так він вмовив мене. Я дала згоду. Мою кандидатуру в ЦП УТОГ затвердили.
Спочатку були труднощі в роботі. Я зверталась за допомогою до Віктора Миколайовича. Одного разу він сказав, що вже треба самостійно приймати всі рішення. Досвід в роботі приходив поступово. Я дуже старалась, працювала самовіддано. Мною в ЦП УТОГ були задоволені. На з’їзді УТОГ мене обрали головою Центральної ревізійної комісії УТОГ. Робота в комісії була дуже цікава, також я отримала багато досвіду.
Коли я працювала директором БК, а потім головинею обласної організації УТОГ, мені подобалося спілкуватися з учасниками ансамблю танцю «Славутич» та взяти участь в роботі ансамблю. Всього будо 30 учасників ансамблю. Всі товаришували і були дуже дружні. З колективом працювала перекладачка-дактилологиня Галина Воротникова. ЇЇ вже не має з нами. Я дуже вдячна їй за сумісну працю. Танці були як театралізовані композиції. Я завжди шукала придатні вірші, прозу до танцю, а Галя працювала з перекладом текстів на жестову мову. Були дуже красиві композиції «Куба», «На схилах Дніпра» та інші.
Проводились конкурси між колективами художньої самодіяльності БК УТОГ. Одного разу нам довелося змагатися з дуже сильним художнім колективом Донецького БК УТОГ. На щастя ми перемогли.
За мою працю мені було присвоєно звання «Заслужений працівник Міністерства соціального політики України». Звання це дуже вагоме, завдяки йому в мене хороша пенсія за віком. Також присвоєно звання «Почесний член УТОГ». Дякую за ці нагороди. Мою працю оцінили.
Я також задумувалась про пенсію за віком. Тому перейшла працювати на ЗПП «Неон» заступником директора з виховної роботи. Сітка Н.А. прийшла працювати головою ЗОО УТОГ.
Спочатку було працювати важко. Зовсім інші задачі та вимоги. Щодня і щохвилини жива робота з людьми. Треба півроку, щоб адаптуватися на новому місці. Знову здобувала новий досвіт, досягала певних висот в щоденній роботі. Я виховувала людей, а люди мене. Самотужки було тяжко. Один нічого не зробиш… Я розмовляла з людьми, інколи лаяла . Мені теж робили зауваження, які допомагали покращувати роботу. На кожне зауваження реагувала, інколи було боляче. Але вдома все аналізуючи, робила для себе висновки, які допомагали в роботі та для мне було дуже корисно.
Хочу сказати ким би я була без Товариства глухих… Казати не хочу. Куди я пішла, де працювала??? З чуючими людьми було дуже важко, почувалась ізгоєм. Сиділа би в селі…
В Товаристві глухих я досягла певного розвитку і певних висот. Товариство мене виховало, дало змогу стати особистістю, людиною гідної поваги. В Товаристві я зустріла свого чоловіка, Товариство дало мені квартиру, можливість придбати машину, дачу, все, що в мене є дало Товариство. Головне, я жила серед людей, спілкувалась, жила та дихала повною груддю. Умови для глухих були дуже хороші. Ми жили, працювали дружно.
Що ще сказати? Дякую Товариству та всім тим, хто поруч зі мною був. Це перший Дюков В.М. , я йому вірила як батьку, як товаришу, як брату. Були таки моменти, що він мене сварив, лаяв я плакала … На другий день зустрічаємося – як нічого не було. Посміхаємося – всі образи забули. Так жили і працювали.
Головне в житті - це Товариство глухих. Без Товариства глухих я би пропала та інші глухі теж.
Якщо Товариства не буде, то дуже складно буде глухим людям. Особисто важко буде неписьменним глухим. В школах зараз дуже на низькому рівні проходить навчання дітей. Слабкочуючі та глухі особи, які самостійно намагаються опанувати письменність, зможуть стати грамотними людинами і можуть пристосуватися в житті. А взагалі глухим без Товариства глухих дуже, дуже складно.
Перекладачам-дактилологам Товариства глухих низький уклін. Без перекладача-дактилолога в житті - безвихідь. Підеш в установу чи заклад. Як розмовляти? Виникають різні питання… Потрібен перекладач-дактилолог. Перекладач розтлумаче, допоможе, підтримає, порадить…
Товариство глухих без перекладачів-дактилологів не може бути існувати. Всі глухі потребують допомоги перекладачів-дактилологів.
Мені особисто без перекладача-дактилолога працювати було тяжко. Коли поруч перекладач-дактилолог, якому ти довіряєш, то це інша справа. З’являться натхнення працювати, творити…
Спасибі Олені Іванівні за те, що вона залишилися і працює заради всіх нас глухих. Багато хто виїхали за кордон в Європу. А вона залишилась працює зради нас глухих. Дякуємо.