Світ глухих: уникальні у своїй професії
Серед п’яти членів УТОГ, які були оголошені переможцями у конкурсі «Людина року» за минулий рік, у Номінації «Професіонал» перемогла Ганна ВІНТОНЯК, членкиня Івано-Франківської обласної організації УТОГ (58% від 386 голосів). Пропонуємо познайомитися з нею ближче.
Вона народилась 9 лютого 1955 року в селі Луквиця Богородчанського району Івано-Франківської області в сім’ї селян. З дитинства Ганна мала порушення слуху і тому доля привела її після закінчення школи у рідному селі на Івано-Франківське УВП УТОГ. Перший рік вона вчилася на швачку, освоювала всі аспекти цієї професії, а в 1973 році вступила до Київського технікуму легкої промисловості, де навчилася на технолога швейного виробництва. Закінчила навчання у 1977 році і повернулася на своє УВП. Спочатку працювала контролером на вхідному контролі, перевіряла матеріали тощо. Потім перевіряла продукцію у швейному цеху. Стала старшим контролером, згодом — начальником ВТК. Зараз працює інженером з якості.
— Ганно Наумівно, які Ваші найперші дитячі спогади?
— Мої найперші спогади пов’язані з різдвяними святами, особливо з передоднем Різдва. Напередодні Святвечора тато приносив із лісу ялинку, і ми всі разом її прикрашали. Іграшок тоді було небагато, тому робили їх самі — з паперу та соломи. А ще мама випікала фігурне печиво, і ми вішали його на ялинку. Потім, під час свят, потрошку знімали його й ласували.
— Як Вам навчалося в школі?
— Навчання в школі мені давалося легко. Умене було дві старші сестри, і вони дуже рано навчили мене читати. У шість років я вже легко читала дитячі книжки. Пам’ятаю, коли я навчалася в першому класі, бібліотекарка, перевіряючи, чи я справді прочитала книгу, змушувала мене переказувати її зміст.
— Хто порадив Вам навчатися в технікумі?
— Про технікум я дізналася на УВП, коли у 1972 році прийшла туди в групу виробничого навчання. Мій інструктор, Матковський Георгій Миколайович, розповів, що кілька наших працівників уже навчаються в Київському технікумі легкої промисловості у спеціальній групі для глухих. Наступного року я теж вступила туди на навчання за спеціальністю «технолог швейного виробництва».
— Чи легко Вам давалося навчання та практика?
— Навчання в технікумі спочатку давалося нелегко, адже воно викладалось російською мовою, і мені довелося самостійно вивчати значення багатьох термінів із таких предметів, як математика, фізика, економіка та спеціальні предмети за фахом. Але, як кажуть, натхнення й праця все подолають. Потроху я втягнулася в навчання. Наша група у нас була велика й дружна, і п’ятеро студентів закінчили технікум з червоним диплом — серед них була і я.
Після закінчення технікуму в 1977 році я повернулася на своє підприємство — Івано-Франківське УВП УТОГ, де працюю й донині.
— Чи є друзі з тих, з ким навчалися в технікумі?
— Зі своїми одногрупниками я тісно спілкувалася протягом перших років після закінчення технікуму. З часом у кожного склалося власне життя, свої дороги і після розпаду СРСР наше спілкування поступово зменшилося. Зараз підтримую зв’язок із кількома найближчими одногрупниками з Києва, Сімферополя, Полтави та Донецька — переважно через соціальну мережу Фейсбук.
— Чим Ви завдячуєте своєму підприємству?
— Своєму підприємству я завдячую всім. Тут я отримала квартиру, знайшла багато друзів, реалізувалась в професії та зросла у кар’єрі. Це мій другий дім.
— Крім роботи, чи є захоплення, хобі?
— Так, крім роботи, у мене є й інші захоплення. Найперше — це моя сім’я, моє місце затишку. Люблю мандрувати, побувала в різних куточках України. У вільний час полюбляю сидіти в спокої й затишку, розгадувати хитромудрі завдання з числами.
— Якби мали мільйон гривень, на що б їх витратили?
— Якби я мала мільйон гривень… Звісно, у наш час це не така вже й велика сума, щоб задовольнити всі бажання. Проте я б половину цих коштів передала на закупівлю дронів «Фламінго» для корпусу ЗСУ під командуванням Білецького. Другу половину поділила б між підтримкою для реабілітаційного центру Івано-Франківської обласної лікарні для воїнів ЗСУ та власним лікуванням.
— Найулюбленіше місце, де Ви любите бувати.
— Найулюбленіше місце, де я люблю бувати, — це моє рідне село. Воно оточене лісами, де повно грибів та прекрасних пейзажів. Це моє місце сили. Побувавши там, я наче стало здоровішою, а на душі легшає.
— Дякуємо Вам, Ганно Наумівно, за відповіді та бажаємо здоров’я, миру і подальших успіхів!
