У конкурсі «Людина року» в номінації «БЛАГОДІЙНИЦТВО» зі значною перевагою у 48,6% голосів перше місце посіла Вікторія КИРИЧЕНКО (Київська організація УТОГ).
Як зазначила експертна комісія конкурсу, Вікторія проводила роботу з широкими верствами населення з числа глухих, особливо тих, хто знаходиться за кордоном, формуючи і підтримуючи патріотичні почуття до України та УТОГ, забезпечила якісну і безперебійну роботу перекладачів жестової мови «Сервіс УТОГ» в умовах відключення електроенергії, придбавши портативні повербанки та потужні зарядні станції для обласних організацій УТОГ, системно проводила інформаційну роботу на благодійній основі, відкриваючи нові групи у соціальних мережах за різними напрямами діяльності та інтересів.
Про те, як здійснювалася вся ця важлива зараз, під час повномасштабної війни, робота та про багато іншого читайте в інтерв’ю з переможницею.
— Вікторіє, як сформувалися такі притаманні Вам риси характеру, як активна життєва позиція і небайдужість? Що на це вплинуло: сім’я, школа, оточення?
— Мабуть, все це разом. Я народилася в сім’ї глухих, батьки працювали на СПКТБ УТОГ, ми жили в гуртожитку на Кустанайській.
— Якою Віта Кириченко була у шкільні роки?
— У молодших класах була тихонею, а в перехідному віці — бунтаркою.
— З чого починалася Ваша трудова біографія?
— Я рано почала працювати, їздила різними країнами на заробітки.
— Як прийшло рішення навчатися далі?
— Поки їздила різними країнами, набралася досвіду, стала розсудливою і вирішила піти вчитися в Київський національний університет технологій і дизайну (КНУДТ) на бухгалтера. Провчилася до молодшого спеціаліста, проходила практику на КДВП «Контакт», там же потім працювала, але через одноманітність робота на підприємстві перестала мене цікавити. Тому перейшла на посаду інструктора по роботі з молоддю при Київській ТО УТОГ.
Пізніше, у 2020 році ми з Наталею Бабіною-Ткач вирішили піти вчитися заочно в педуніверситет імені М.П. Драгоманова. Нещодавно його закінчили та отримали дипломи зі спеціальності дефектолога-сурдопедагога.
— Що для Вас УТОГ?
— Саме коли я почала працювати в УТОГ, усвідомила, яка це важлива і потужна організація і як вона може допомогти глухим. Я серйозно взялася за цю роботу, провела роз’яснення серед глухих, наскільки важливий для них УТОГ. До речі, завдяки моїм зусиллям чисельність членів УТОГ на обліку в Київській організації Товариства збільшилася вдвічі, план членських внесків було перевиконано в 5-кратному розмірі. Навіть злісних неплатників зуміла переконати платити внески УТОГ. Незважаючи на те, що за посадою я мала працювати тільки з молоддю, спілкувалася по роботі з усіма глухими — від школярів до людей пенсійного віку. Склала список членів УТОГ в електронному вигляді. Організувала екскурсії, походи до цирку та різноманітні заходи для глухих дітей, молоді та ветеранів УТОГ.
— Тривалий час Ви очолювали Молодіжну організацію УТОГ. Що вдалося здійснити?
— Під час роботи у Київській організації УТОГ у 2009 році я вперше побувала на Молодіжному форумі УТОГ. Однією з важливих проблем, які обговорювались на цьому форумі, була інформаційна робота з молодими членами УТОГ. Це мене зацікавило, хоча на той час ще не було ані ватсапу, ані месенджера, і доводилося кожному надсилати СМСки.
Вирішила за свої гроші створити сайт «Деафуа», щоб інформувати глухих жестовою мовою у відеоформаті. Крім того, ще до обрання головою Всеукраїнської молодіжної організації УТОГ, організувала молодіжий відпочинок в Очакові, в Оздоровчо-реабілітаційному центрі УТОГ «Берізка», а також тематичні вечори «Біла вечірка», «Гелловін», «Ігри патріотів», «Міс Пишка» та інші цікаві заходи, до яких змогла долучитися молодь з усієї України.
2010 року мене обрали головою Всеукраїнської молодіжної організації УТОГ. Мені пощастило з командою, адже до складу Ради увійшли Наталя Бабіна-Ткач, Дмитро Петелін, Ольга Петрова.
Я розуміла — щоб залучити молодь до нашої молодіжної організації, потрібно самій їздити областями і виявляти лідерів серед молоді. Голови обласних організацій УТОГ спершу обурювалися і стверджували, що їм краще знати, кого обрати в лідери, але завдяки підтримці Ірини Чепчиної, яка тоді була першою заступницею голови УТОГ, мені вдалося реалізувати свій задум. За рахунок коштів Одеської обласної організації УТОГ ми з Наталею Бабіною-Ткач об’їздили майже всю Україну. На місцях виявляли молодіжних лідерів, проводили інформаційно-роз’яснювальну роботу з метою підвищення іміджу УТОГ, навчали лідерів, як організувати цікаві заходи для молоді.
Яскравим прикладом для них були заходи в Одесі, де Наталя Бабіна-Ткач зі своєю Радою Одеської молодіжної організації УТОГ і талановитою молоддю організували чудову новорічну концертну програму. А далі у Дніпрі провели «Смугастий рейс», у Херсоні — «Гламурну вечірку» та й інші обласні молодіжні організації постаралися проводити цікаві заходи.
Окрім організації культурно-масових заходів для молоді, ми допомагали глухим у вступі до ВНЗ, у працевлаштуванні. Намагалися залучити їх до роботи на підприємствах УТОГ, але, на жаль, через низьку заробітну плату молодь відмовлялася там працювати. Шукали вакантні місця та одразу інформували всіх за допомогою СМС.
Під час проведення цієї роботи ще раз переконалася, що у всіх глухих справжній інформаційний голод і на сайті «Деафуа» організувала інформаційний блог жестовою мовою. На цьому ж сайті також був форум на тему про УТОГ, учасники форуму писали про плюси та мінуси у роботі Товариства. Через ці мінуси виникли непорозуміння з тодішнім керівництвом УТОГ і у 2012 році я вимушена була змінити роботу...
— У Вас з’явилась можливість зайнятися науковою роботою з вивчення жестової мови?
— Так, далі я працювала в лабораторії жестової мови Інституту спеціальної педагогіки і психології імені М.Д. Ярмаченка. Робота була цікава, разом з Наталією Адамюк ми аналізували жестову мову глухих, дізнавалися про походження того чи іншого жесту. Працювали над шведським проєктом «Spread Signs» з популяризації української жестової мови. Поза робочим часом я розповідала різні новини жестовою мовою у вигляді відеороликів, а за сумісництвом працювала сортувальником документів у юридичній фірмі.
— Що вдалося реалізувати, а що ще не виконано під час роботи у відділі зв’язків з громадськістю апарату ЦП УТОГ?
— У 2019 році за ініціативи Ірини Чепчиної у складі апарату ЦП УТОГ було створено новий відділ зв’язків з громадськістю (ВЗГ). Для роботи у цьому відділі зуміла вмовити Наталю Бабіну-Ткач переїхати з Південної Пальмири до Києва, також було залучені такі спеціалісти як Анатолій Куралов та Сергій Лукаш. Ми мали єдину мету: надати глухим якомога більше інформації. Для цього створили нову версію сайту УТОГ, відкрили «Гарячу лінію ЦП УТОГ», «Сервіс УТОГ». Також започаткували електронний облік членів УТОГ — «ID УТОГ».
«Гаряча лінія ЦП УТОГ» дала великий поштовх для активізації роботи з членами УТОГ, адже раніше вони не могли уявити, що можна про наболіле поскаржитися на «ГЛ», отримати відповіді на запитання, що їх цікавлять тощо.
Під час вагітності я допомагала у роботі ВЗГ і зараз, під час декретної відпустки, також продовжую допомагати. Адже роботи багато і ще не все вдалося реалізувати.
На жаль, через відсутність у відділі досвідченішого програміста гальмується робота над додатками «Сервіс УТОГ» та «ID УТОГ».
— Що закарбувалося у пам’яті про перші дні повномасштабної війни?
— 24 лютого 2022 року, коли я побачила з вікна своєї квартири (живу на 21 поверсі) гелікоптери, літаки та вибухи, зрозуміла, що маю вивезти своїх малолітніх дітей у безпечне місце. Оскільки у нас була машина, одразу написала всім у групі, що готова забрати ще когось. Відгукнулося багато, але, на жаль, всіх взяти я аж ніяк не могла...
У дорозі я інформувала в телеграм-каналі, які шляхи до кордону виїзні і які не виїзні. Коли опинилися за кордоном, інформувала про пункти, де можна переночувати тощо.
— Як виникла ідея зайнятися благодійницькою та волонтерською діяльністю?
— Займатися волонтерством спонукала все та ж наболіла тема: «Інформаційна робота та якісний переклад жестовою мовою», адже це для мене є пріоритетом.
Знаючи, що в Україні взимку виникли перебої з електрикою, зібрала гроші та закупила повербанки для перекладачів, які працюють у «Сервісі УТОГ», щоб вони могли завжди бути на зв’язку з глухими. Пізніше закупила обласним організаціям УТОГ фотофони для якісної зйомки відеороликів.
— Як вдається поєднувати сімейні турботи та догляд за двома маленькими дітьми з активним волонтерством? Хто вам допомагає?
— Складно поєднувати, але мені пощастило, що Наталя Бабіна-Ткач поряд зі мною у Франції, вона готова допомогти з дітьми, поділитися порадами тощо. Часто роблю ролики вночі, коли діти вже сплять.
Досі з Наталею приймаємо повідомлення на «Гарячу лінію УТОГ», вирішуємо питання глухих.
— Вам вдається задовольняти важливі потреби тих глухих людей, які залишилися в Україні, дбаючи про технічну підтримку Сервісу УТОГ та якісну роботу перекладачів?
— Я не сказала б, що це повністю вдається. Багато чого потрібно ще доопрацювати. Разом з тим, пишаюся, що в Україні, а саме в УТОГ існує «Сервіс УТОГ», адже не в усіх країнах є така служба дистанційного перекладу, яку я вважаю справжнім дивом, результатом технічного прогресу.
— Які плани маєте на майбутнє?
— Шкода, що через війну плани зруйнувалися не тільки в мене, а й у багатьох інших людей. Ми поки що живемо сьогоднішнім днем. Нині працюю над дерусифікацією української жестової мови. Зараз ця тема стала дуже актуальною.
Наприкінці хочу подякувати Ірині Чепчиній за її підтримку від початку моєї роботи в УТОГ, а також згадати вдячним словом Михайла Левицького і Тамару Котову, які були моїми хорошими наставниками.
Вірю, що Україна переможе, і ми повернемося додому, далі працюватимемо на благо глухих!
Слава Україні!
Героям слава!
Підготувала Наталія КАМЕНСЬКА