Звісно, в певному значенні кожна людина є особливою. Але справжня непересічність певно все ж таки визначається нашими вчинками, тими рішеннями, які нам доводиться приймати на своєму життєвому шляху щоденно. Звісно, не завжди вони є доленосні, але ті рішення, які мають позитивний вплив на інших і є за своєю природою людяними, заслуговують на визнання.
Бо вручення Сертифікату за встановлення рекорду УТОГ, теплі слова і приємні спогади - це все є післямовою до історії справжньої жінки-матері, яку неможливо оповідати без сліз. Але на початку була вона - Луппу Ганна Григорівна - звичайна наче жінка, але в незвичних обставинах. Що ж визначає її особливість?
Народилася Ганна Григорівна в 1930 році і є з дитинства особою з інвалідністю. Але попри свої обмеження народила і виховала десять! дітей і у 1973 році отримала почесна звання "Мати-героїня", чим встановила абсолютний рекорд серед членів УТОГ - осіб з порушеннями слуху.
А тепер на хвилину уявіть собі нечуючу людину від народження, яка намагається вас зрозуміти, читаючи по губах. Людину, яка змалку відчувала на собі упередження оточуючих і через те мала б тримати у собі образу на весь світ. Але перебуваючи у надскладних життєвих умовах, коли ти не є для людей і влади центром дбайливої уваги, продовжуєш піклуватися про кожну свою дитину, виводиш їх у люди і при тім залишаєшся активною та життєрадісною людиною. Свідки розповідають, що жодні збори Товариства, тоді ще в клубі біля базару в Дунаївцях, не проходили без Ганни Григорівни, якій доводилося долати чималий шлях від села, у якому вона жила. Звісно, вона не могла похвалитися вільним часом, тому що окрім домашніх обов'язків, тебе завжди потребував колгосп зі своїм вічним сапанням буряків і важкою працею на полі, але наша героїня не цуралася жодної роботи. Жили у скруті, але хатинка і уся велика родина були завжди доглянуті. Було дуже важко. Грошей не вистачало - "яка там пенсія при Хрущові. Згодом, може якихось рублів п’ять.." І це без надбавок, допомоги - звичайна соціальна пенсія без доплати за багатодітність. Через слухові обмеження чоловік не міг працювати у колгоспі. На роботу його не брали, то він займався, як зараз кажуть, самозайнятістю і ремонтував людям взуття у себе дома. Та й ще помер господар зарано, полишивши дітей ще малими...
Попри все, маючи велике серце, наша героїня ніколи не нарікала на долю, а завжди, при кожній нагоді хвалила своїх дітей, тішилася ними і через те вони повиростали плекані в любові матері, але ціну свого щастя вони чудово розуміли, бо ж була вона для них усіх одна, маленька нечуюча мама. Жодна дитина не була обділена любов'ю чи покинута. А згодом, коли вже з’явилися онуки, то і на їх долю вистачало бабусиної любові та ніжності.
Коли не стає людини, по ній залишається добра пам’ять. Так і в нашому випадку. Добрі спогади односельчан, людська любов і повага завжди будуть доброю згадкою про Жінку з великої літери - Матір, яка виховувала дітей, поставила їх на ноги, завжди приймаючи активну участь у їхньому житті. То ж натепер, численні онуки та правнуки є тому добрі свідки. На превеликий жаль, Ганни Григорівни не стало вже давно і Свідоцтво про встановлення рекорду, як визнання її материнського подвигу, було вручено в Дунаєвецькій ТО УТОГ її найближчій родині.
Сертифікат, яким було нагороджено Луппу Ганну Григорівну посмертно, отримав її син Іон, для якого ця особлива людина була і залишається найріднішою і найдорожчою на землі.
