Інтерв’ю з Тарасом Стрілецьким
Недаремно у конкурсі «Людина року» за 2024 рік однією з основних номінацій є «Волонтер». Триває жорстока війна, людям потрібна допомога, а армії – не лише зброя. З початком війни волонтерство набуло великого значення для допомоги людям, які опинились у важких умовах. Особливо це торкнулось глухих з прифронтової Харківщини.
Саме потреба людей у допомозі надихнула члена УТОГ з Харкова Тараса СТРІЛЕЦЬКОГО стати волонтером. Свою волонтерську діяльність він розпочав з березня 2022 року. Найбільшу увагу став приділяти саме дітям віком від 0 до 18 років, враховуючи те, що вони - найнезахищеніші і не повинні страждати від війни і мати хоча б трохи радості у житті.
Тож недаремно Тарас переміг у конкурсі, хоча всі його 7 конкуренти-волонтери – теж люди, гідні найвищої похвали!
У нашому інтерв’ю познайомимося з Тарасом СТРІЛЕЦЬКИМ ближче.
— Тарасе, Ваше рідне місто — Харків?
— Так, я народився і виріс у Харкові. Дуже люблю своє рідне місто, подобається дізнаватися більше про його історію і культуру — це моє хобі. Не випадково ж я ношу одяг з емблемою Харкова, а найкращими картинами вважаю його краєвиди і старовинні споруди.
— Розкажіть про своє дитинство і шкільні роки.
— Мої батьки рано розлучилися і мене виховували мама і дідусь, які багато вклали у моє виховання. Звичайно ж, у шкільні роки — з 1989 до 2000 року — великий вплив на мене мали мої вчителі.
— Про що Ви мріяли у дитинстві?
— У школі я звернув увагу на те, що тут насичене спортивне життя, багато спортивних кубків, м’ячів і став захоплюватися спортом — футболом. І мої мрії були пов’язані зі спортивними досягненнями.
— Де Ви навчалися після школи?
— Коли я у 2000 році закінчив школу, мої рідні наполягали, щоб я здобув вищу освіту. І я вступив до Харківського медичного училища № 2, де через чотири роки отримав диплом зубного техніка.
— Чи працювали Ви за фахом?
— Так, я працював у державній стоматологічній клініці, але потрапив під скорочення, та й платили там мало. Перейшов на іншу роботу, працював на різних посадах і врешті знайшов те, що мене влаштовує і зараз там працюю.
— Як Ви стали волонтером?
— Коли у 2022 році розпочалася повномасштабна війна, людям, які залишилися у Харкові, потрібна була допомога, адже виникли труднощі з продуктами, ліками тощо. Волонтер Віктор Коротовський налагодив зв’язки з тими, хто міг надати таку допомогу, і звернувся до мене як власника автівки за допомогою у її перевезенні і доставлянні по Харкову і області. Так ми почали разом з Віктором розвозити допомогу глухим людям — все більше і більше. Мені сподобалося бути волонтерам.
— Який випадок з волонтерської діяльності Вам запам’ятався найбільше?
— Поступово ми розширювали свої поїздки по Харківщині. Зв’язалися з волонтерами з організації «Чую серцем» і разом з Романом Солдатовим вирішили під час поїздки по області заїхати в Ізюм. Спочатку дорога була спокійна, хоча будинки були з побитими вікнами і дахами, але далі ми потрапили в небезпечну зону, де були зірвані мости, вщент зруйновані всі споруди. Клуб глухих в Ізюмі також зруйнований… Але там жили люди, які потребували нашої допомоги і ми їм привезли необхідне. Вони йшли і йшли до нас, просили продукти, одяг і ми їм допомагали ще і ще.
— Що б Ви, як батько двох синів, хотіли подарувати дітям? До речі, День захисту дітей в Україні переноситься на 20 листопада…
— Моє кредо: «Наші діти — майбутнє України!». Під час війни вони позбавлені позитивних емоцій та щасливого дитинства, школи й садочки закрилися, матерям складно прогодувати дітей…
Завдяки наполегливій праці, зв’язкам з друзями, спонсорами та разом з активістами БО «Чую серцем» мені вдається проводити різні цікаві заходи для дітей. Їх усмішки та гарний настрій свідчать, що наша праця не даремна.
Так, у 2024 році були організовані наступні заходи: у заході до Міжнародного дня захисту дітей взяли участь 5 дітей, у святі «Золота осінь» — 7 дітей, у заходах до Новорічних та Різдвяних свят — 24 дітей.
Самостійно придбав їм подарунки, а кошти допомогли зібрати глухі, які знаходяться зараз за кордоном. Усього на ці кошти було придбано 36 подарунків.
Прагну, щоб діти, яким довелося пережити страхіття війни, мали все ж і позитивні емоції від уваги та турботи про них. Зичу всім-всім мирного неба над головою!
Підготував Володимир МУСАТОВ