Як себе поводити зі злочинцем? Не просто злочинце, а злочинною державою.
1. Називати все своїми іменами. Російська Федерація - держава-злочинець в якій при владі злочинний режим. Держава-терорист - це ще не все, бо РФ вчиняє цілу низку міжнародних злочинів по відношенню до України. Насамперед - це агресія (війна). По-друге, воєнні злочини і злочини проти людяності. По-третє, - геноцид українського народу. Тому РФ -,це держава-злочинець.
2. Не треба вимірювати психологію злочинця критеріями правослухняної людини. Тим більше політичного злочинця, психіка якого вже давно зруйнована необмеженою владою. Тобто, немає сенсу апелювати до совісті злочинця, розчулювати його видом жертв та руйнувань, називати «чікатіло» чи «гітлером» - він це не почує і не відчує. Така особливість сприйняття у політичних злочинців. І представники його злочинної влади теж не спроможні відчувати ні сором, ні муки совісті, ні біль інших людей. Щось на кшталт «колективної соціопатії».
3. Треба робити державу-злочинця максимально токсичною. Демократичним державам повинно бути ганебно мати будь-які комунікації з РФ.
Так само повинен бути токсичним російський паспорт, який вони намагаються зараз видавати нашим громадянам на тимчасово окупованих територіях. На російському паспорті теж кров вбитих та закатованих українців.
Для цього достатньо просто говорити і показувати світу правду про нелюдські злочини РФ. І це може робити кожен з вас - дорогі українці, особливо ті, хто зараз закордоном.
Наша держава це робить з 24 лютого - ми постійно доносимо цю інформацію через ЗМІ і дипломатичними каналами. Але інформаційний світ, у якому ми живемо, - мультиканальний. Тобто нема такого джерела інформації-монополіста, який би покривав всю аудиторію. Тому всі - кожен у своєму соціумі, де ви зараз є, кожен на своєму рівні - повинен нести світу інформацію про звірства злочинної держави РФ.
4. Тут повинен був бути текст про покарання злочинця на міжнародному рівні. Але моє професійне володіння темою та відвідування свого часу Міжнародного Кримінального Суду в Гаазі дозволяє мені бути скептиком. Тому тексту тут не буде.
Втім, нам варто боротись за зміни у міжнародному правосудді. І тоді буде шанс. Бо наш кейс як раз наочно демонструє нездатність міжнародних інституцій покарати державу-злочинця та представників злочинного режиму. Тож, ми маємо нагоду стати локомотивом цих змін.
І насамкінець про головне
5. Єдине, що може зупинити державу-злочинця - це ії фізична неспроможність вчиняти злочини. Тут два варіанти - або держава просто перестала існувати або її опонент дуже сильний. На перший сценарій розраховувати не варто у найближчій перспективі. Тому в нас залишається тільки один вихід - ставати сильнішими. В усіх сеансах - і духом, і озброюватись, і шукати підтримку та союзи.
Всі підступні удари держави-злочинця слід сприймати як стимул ставати сильними.
Так, у кожного з нас вже накопичився невимовний постійний біль, який нажаль не мине з часом. Нам всім з цим жити. Але тут питання таке - де жити з цим болем? Якщо ви себе більше ніде не уявляєте крім України, і не уявляєте себе розбитою ворогом нацією, тоді поговоримо про біль після перемоги - а зараз кожен повинен робити Україну сильнішою та наближати перемогу.