Не стало Шахова Володимира Олександровича… Його ім’я добре відоме шанувальникам театрального мистецтва глухих в Україні.
Він був прийнятий до театру «Райдуга» серед перших, оскільки приїхав на конкурс з добору акторського складу для театру вже сформованим актором.
Корінний ленінградець, Володимир почав свої перші кроки на сцені ще у себе на батьківщині, під керівництвом З. Стурової — відомої в місті на Неві жінки-міма.
За своїм акторським покликанням Шахов був саме мімом і професійно володів азами класичної пантоміми, був дуже пластичним і тонко передавав за допомогою рухів всю гаму почуттів. Але його можливості не обмежувалися тільки цим: він старанно опановував танцями, навчався жонглювати, пізнавав секрети фокусів, а згодом непогано виступав і в конферансі.
Працьовитості і дисциплінованості Володимира міг би позаздрити сам Євген Євстигнєєв, з яким йому пощастило працювати пліч-о-пліч на зйомках фільму «Смиренний цвинтар» в ролі Мовчуна (в цій картині, знятій на «Мосфільмі», грали такі зірки кіно, як Володимир Висоцький і Лев Дуров).
У Шахова-актора було багато ролей, йому вдавалося протягом 35-40 хвилин «тримати публіку в руках» своїм неперевершеним сольним виступом. Гра Володимира сильно впливала на глядачів.
Свого часу режисер театру «Райдуга» Н. Казаков приводив на спектаклі своїх колег з театрального інституту імені Карпенка-Карого — не стільки для того, щоб похвалитися своєю роботою, скільки для того, щоб показати їм гру Шахова.
Володимир Шахов, безумовно, заслуговував багатьох високих звань і нагород, але все ж для Артиста з великої літери головне не це. Головна подяка для нього — оплески глядачів і схвальна реакція залу на його гру.
Багато років, вже після виходу на заслужений відпочинок, Шахов продовжував виступати — тепер вже не на професійній, а на аматорській сцені. І як і раніше, створені ним образи мали теплий відгук у глядачів, а кожен його жест був лаконічний і точний. А ще він брав участь у фестивалях і конкурсах. Це про нього сказав голова журі фестивалю клоунади А.М. Зайцев у своєму інтерв'ю: «Його номери брали за душу, я ніби опинявся на його місці, переживав і сміявся разом з ним».
І ось тепер Шахов пішов. Назавжди ... Три дні не дожив він до свого 80-річного ювілею.
Завжди будемо пам’ятати талановитого, надзвичайно працелюбного і різнопланового артиста, з яким пов’язано багато цікавих сторінок з історії театру міміки і жесту «Райдуга». Висловлюємо щирі співчуття родині, рідним і близьким Володимира Олександровича.
Керівництво і колектив Центрального правління УТОГ, Культурного центру УТОГ, театру міміки і жесту «Райдуга», Всеукраїнська та обласна ради ветеранів, шанувальники таланту
ПАПОЧКА...
Ты ушел и уже не вернешься
И лишь фото осталось твое,
На котором все так же смеешься,
Но на сердце теперь тяжело...
Тяжело и обидно до боли
Не успела так много сказать,
А на сердце осталась боль горя
Как же страшно тебя потерять!
А в душе пустота от потери
Я к тебе больше вновь не приду
Не увижу улыбки счастливой,
Не прижмусь я к родному плечу.
Говорят ты нашел свое счастье,
Говорят там спокойно тебе
Почему же так хочется плакать
Не хватает тебя на земле.
Может быть через долгие годы
Боль утихнет, но знаю одно,
Что тебя буду вечно я помнить
Твои руки, улыбку, лицо.
Ты был честным всегда, справедливым
И всегда был готов ты помочь.
И гордился особенно сильно,
Что есть внучка, есть сын и есть дочь.
Говорил нам всегда,что должны мы
Быть все дружной единой семьей
И от этого был ты счастливым
Ведь мы именно так и живем!
Ты ведь в памяти нашей остался,
Лишь душа улетела навек
Мне к тебе больше вновь не прижаться
Мой родной, дорогой человек...
Марина ШАХОВА