(1947 - 2012)
«Дим-димок від машин, мов дівочі літа...». Хто не знає цих слів із знаменитої «Пісні трактористки» поета П.Г. Тичини, яка надихала не одне покоління українських дівчат неодмінно освоїти професію механізатора? Особ ливо ж вона припала до душі уродженці степового краю Світлані Іванівні Антонік, змалечку звиклій до неозорих ланів рідної Грушівки на Запоріжжі, де вона народилася у 1947 році. І хоча у ранньому дитинстві почала втрачати слух, вирішила: «Будь що стану фахівцем сільського господарства, буду працювати біля годувальниці-землі!»
У 1962 році закінчила Грушівську масову восьмирічну школу і впродовж трьох наступних років опановувала ази землеробства, працюючи у рільничій бригаді місцевого радгоспу. Невтримна жага до знань привела Світлану Іванівну до радгоспу-технікуму Запорізької сільськогосподарської дослідної станції, який закінчила з відзнакою і, отримавши кваліфікацію агронома, працювала бригадиром садівничої бригади у колгоспі, а потім у радгоспі. Навчаючись у технікумі, здійснила ще одну свою заповітну мрію — закінчила курси механізаторів і отримала спеціальність тракториста-машиніста ІІІ класу.
Попереду простилалося усе життя з його широкими полями і квітучими садами, де молодий фахівець бачила себе доброю господинею і дбайливою трудівницею. Але, на жаль, все більше давалася взнаки підступна хвороба. Довелося розпрощатися з улюбленою справою і переїхати до міста. Після чергового загострення недуги Світлана повністю втратила слух...
У часи розпачу і зневіри допомогли друзі: за направленням Запорізького міськкому комсомолу у 1973 році С.І. Антонік прийшла на УВП УТОГ. Тут, на славнозвісному тепер «Неоні», впродовж вісімнадцяти років наполегливої праці пройшла шлях від пресувальниці пластмас до інженера підприємства з питань реабілітації.
У 1987 році здобула вищу освіту у Київському педагогічному університеті ім. М.П. Драгоманова, а 1991 року Світлану Іванівну Антонік обирають головою Запорізької обласної організації УТОГ.
На цій відповідальній посаді невтомна трудівниця у 2001 році була відзначена званням «Почесний член УТОГ», а 2003 року отримала високу державну нагороду — орден «За заслуги» ІІІ ступеня. І як би там не було, у повсякденних буднях продовжує здійснюватись бажання далекої юності. Адже робота з людьми подібна до праці в саду або у полі: і там, і тут слід плекати, доглядати, вирощувати, аби врожаїлось Товариство високими здобутками, розквітало талантами і ніколи не заростало бур’янами недбалості та байдужості.
А про урожайні лани і про здійсненність мрій Світлані Іванівні тепер завжди буде нагадувати ще одна приємна подія.
Постановою президії ЦП УТОГ від 13 листопада 2008 року № 302 її прізвище було занесено до Книги рекордів Українського товариства глухих у номінації «Людина», оскільки вона у 1968 році закінчила курси механізаторів і отримала спеціальність тракториста-машиніста ІІІ класу, чим встановила абсолютний рекорд серед нечуючих жінок у Товаристві.