Які органи держави вирішують соціальні питання людей з інвалідністю?

Державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності осіб з інвалідністю здійснюєть­ся центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров’я України та органами місцевого самовряду­вання. Представники республіканських громадських організацій інвалідів є членами колегій центрального органу виконавчої влади з питань праці та соціальної політики та Міністерства охорони здоров’я України. Центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики спільно з іншими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів здійснює розробку й коорди­націю довгострокових і короткострокових програм по реалізації державної політики щодо інвалідів та кон­тролює їх виконання. Фінансування заходів щодо со­ціальної захищеності дорослих та дітей з інвалідністю здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема Фонду соціального захисту інвалідів, місце­вих бюджетів, а також органами місцевого самовряду­вання за місцевими програмами соціального захисту окремих категорій населення за рахунок коштів місце­вих бюджетів. (Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», статті 8—10).

Детальніше про вжиті терміни

«Особа з інвалідністю — особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, трав­мою (її наслідком) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нор­мальної життєдіяльності, викликає в особи потребу в соціальній допомозі і посиленому соціальному захисті, а також виконання з боку держави відповідних заходів для забез­печення її законодавчо визначених прав».

«Інвалідність — міра втрати здоров’я та обмеження жит­тєдіяльності, що перешкоджає або позбавляє конкрет­ну особу здатності чи можливості здійснювати діяльність у спосіб та в межах, що вважаються для особи нормальними залежно від вікових, статевих, соціальних і культурних фак­торів». (Закон України «Про реабілітацію інвалідів України»).

«Інвалідність — це поняття, яке еволюціонує ... і є результатом взаємодії, яка відбувається між людьми з інва­лідністю та перешкодами у стосунках і середовищі, і яка за­важає їхній повноцінній і дієвій участі у житті суспільства на­рівні з іншими». (Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю).

Конвенція — угода між країнами з будь-якого юридичного питання, і є обов’язковою для виконання всіма державами, які її ратифікували.

Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію ООН про права осіб з інвалідністю 16 грудня 2009 року. Конвенція є документом прямої дії. Держави-учасниці визнають права осіб з інвалідністю нарівні з правами інших громадян.

Нове у визначенні терміну «особа з інвалідністю»

Ппрезидент України Петро Порошенко підписав За­кон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким із законодавства виключається термін «інвалід» і вводиться термін «особа з інвалідністю».

Про це повідомила 16 грудня 2018 року прес-служба глави держави.

Цей документ вносить зміни в 37 законів України, в поло­женнях яких слова «інвалід», «дитина-інвалід» і «інвалід вій­ни» замінено словами «особа з інвалідністю», «дитина з інвалідністю» і «особа з інвалідністю внаслідок війни».

Таким чином, закон приводить норми чинного законо­давства у відповідність до положень Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю.

Крім того, вводячи в ужиток термін «особа з інвалідні­стю», акцент робиться перш за все на людину, а не на її ін­валідність. До речі, стосовно глухих та слабкочуючих прийнятний термін — «особа з інвалідністю зі слуху».

ЯКІ ВИДИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ З БОКУ ДЕРЖАВИ МОЖУТЬ ОТРИМУВАТИ ОСОБИ З ІНВАЛІДНІСТЮ? ДЕ З ЦЬОГО ПРИВОДУ МОЖНА ОТРИМАТИ ВИЧЕРПНУ ІНФОРМАЦІЮ?

З боку держави громадяни можуть отри­мувати соціальне забезпечення у вигляді пенсій та державних соціальних допомог. В залежності від віку, стану здоров’я, со­ціального стану, державою гарантується громадянам соціальний захист.

Цей соціальний захист регулюється за­конами України. Головним джерелом для отримання інформації про ті чи інші норма­тивно-правові акти є друковані або електронні джерела інформації.

До офіційних друкованих джерел інфор­мації належать такі газети як «Голос Украї­ни», «Урядовий кур’єр», «Офіційний вісник України».

В електронному вигляді інформацію про нормативно-правові акти можна отримати на офіційному сайті Верховної Ради Украї­ни: www.rada.gov.ua

ЧИ МАЮТЬ ОСОБИ З ІНВАЛІДНІСТЮ ПІЛЬГИ ПРИ ВСТУПІ ДО ВИШІВ?

У разі складання вступних іспитів (вступ­них випробувань) з позитивним резуль­татом до вищих навчальних закладів І—ІV рівнів акредитації зараховуються поза кон­курсом діти-інваліди та особи з інвалідні­стю першої і другої груп, яким не протипо­казане навчання за обраною спеціальніс­тю; до професійно-технічних навчальних закладів — діти-інваліди та особи з інва­лідністю, яким не протипоказане навчання за обраною професією (спеціальністю) та спеціалізацією. За інших рівних умов пе­реважне право на зарахування до вищих навчальних закладів І—IV рівнів акредита­ції та професійно-технічних навчальних за­кладів мають інваліди та діти з малозабез­печених сімей, у яких:

• обидва батьки є особами з інвалідні­стю;
• один з батьків — інвалід, а інший по­мер;
• одинока матір з числа осіб з інвалід­ністю;
• батько — інвалід, який виховує дитину без матері.

Під час навчання зазначеним категоріям громадян стипендія та пенсія (державна соціальна допомога інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам) виплачуються в повно­му розмірі. (Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Украї­ні», стаття 22).

Постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 03.12.2009 № 1312 «Про заснуван­ня академічної стипендії Кабінету Міністрів України обдарованим студентам з числа інвалідів» передбачено заснування з 1 січ­ня 2010 р. 100 академічних стипендій Ка­бінету Міністрів України обдарованим сту­дентам вищих навчальних закладів III—IV рівня акредитації з числа інвалідів. Акаде­мічна стипендія виплачується обдарова­ним студентам вищих навчальних закладів III—IV рівня акредитації з числа інвалідів, які навчаються за освітньо-кваліфікацій­ним рівнем «бакалавр», «спеціаліст» а бо «магістр», у розмірі 850 гривень на місяць. Студентам зазначеної категорії з числа ін­валідів І групи академічна стипендія збіль­шується на 50 відсотків.

ЧИ МОЖУТЬ ОСОБИ З ІНВАЛІДНІСТЮ ПРАЦЮВАТИ?

З метою реалізації творчих і виробничих здібностей людей з інвалідністю та з ура­хуванням індивідуальних програм реабілі­тації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не за­боронена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захи­сту інвалідів або за рішенням місцевої ра­ди за рахунок власних коштів, у разі не­обхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інва­лідністю, здійснюючи для цього адапта­цію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування то­що з урахуванням обмежених можливо­стей інваліда. Відмова в укладенні трудового догово­ру або в просуванні по службі, звільнен­ня за ініціативою адміністрації, переве­дення особи з інвалідністю на іншу ро­боту без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров’я перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяль­ності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенням здоров’я осіб з інва­лідністю.

Забезпечення прав людей з інвалідні­стю на працевлаштування та оплачувану роботу, зокрема з умовою про виконан­ня роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підпри­ємств, установ, організацій чи до держав­ної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де наста­ла інвалідність, з урахуванням побажань людини з інвалідністю, наявних у нього професійних навичок і знань, а також ре­комендацій медико-соціальної експер­тизи. Підприємства, установи, організації, фі­зичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створю­вати робочі місця для працевлаштування людей з інвалідністю, зокрема спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші со­ціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати дер­жавній службі зайнятості інформацію, не­обхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду со­ціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міні­стрів України.

Особам з інвалідністю, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуван­ні з умовою про виконання роботи вдо­ма.

Люди з інвалідністю можуть залучати­ся до оплачуваних громадських робіт за їх згодою.

(Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», стаття 18).

ЧИ МОЖЕ ОСОБА З ІНВАЛІДНІСТЮ МАТИ СТАТУС «БЕЗРОБІТНОГО» ТА КОРИСТУВАТИСЯ ДОПОМОГОЮ ТА ІНШИМИ СОЦІАЛЬНИМИ ПОСЛУГАМИ?

Особа з інвалідністю, яка не досяг­ла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрова­на у державній службі зайнятості як «безробітний».

Рішення про визнання особи з інвалід­ністю «безробітним» і взяття його на облік для працевлаштування приймається Центром зайнятості за місцем проживання осо­би з інвалідністю на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбаче­них законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з ін­валідністю кваліфікації та знань, з ураху­ванням його побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інва­лідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для людей з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також про­водити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії громадян у порядку, встановленому Кабі­нетом Міністрів України.

(Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», стаття18-1).

ЧИ ЗМЕНШУЄТЬСЯ РОЗМІР ПЕНСІЇ ЛЮДИНИ З ІНВАЛІДНІСТЮ, ЯКЩО ВОНА ВЛАШТОВУЄТЬСЯ НА РОБОТУ?

Ні. Більше того, працююча особа з інва­лідністю має право кожні два роки на пе­рерахунок пенсії у відповідності до розміру заробітної плати та страхового стажу.

(Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», стаття 42).

ЧИ МОЖУТЬ РОБІТНИКИ З ІНВАЛІДНІСТЮ ПРАЦЮВАТИ У НІЧНИЙ ЧАС ТА НА НАДУРОЧНИХ РОБОТАХ?

Робота осіб з інвалідністю у нічний час та залучення їх до надурочних робіт допуска­ється лише за згодою працівника з інвалід­ністю.
(КЗпП, статті 55, 63).

ЯКИЙ СТРОК ВІДПУСТКИ ПРАЦІВНИКА З ІНВАЛІДНІСТЮ?

Тривалість щорічної оплачуваної від­пустки для осіб з інвалідністю 1 та 2 груп — 30 календарних днів, для осіб з інвалід­ністю 3 групи — 26 календарних днів; три­валість щорічної неоплачуваної відпустки для осіб з інвалідністю 1 та 2 груп — до 60 календарних днів, а осіб з інвалідністю 3 групи — до 30 календарних днів.
(Закон України «Про відпустки», статті 6, 25).

ЧИ МОЖУТЬ ЗВІЛЬНИТИ/ СКОРОТИТИ ПРАЦІВНИКА З ІНВАЛІДНІСТЮ?

Звільнення працівника з інвалідністю за ініціативою адміністрації, переведення на іншу роботу без його згоди з мотивів інва­лідності не допускається, за винятком ви­падків, коли за висновком МСЕК стан йо­го здоров’я перешкоджає виконанню ним професійних обов’язків, загрожує здо­ров’ю і безпеці праці інших осіб або коли продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршен­ням стану здоров’я особи.

(Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», стаття 17).

Однак, законодавство не забороняє звільняти з роботи працівників з інвалідні­стю з причин, не пов’язаних з інвалідністю — прогул, порушення трудової дисципліни тощо. Працівники, які отримали на підпри­ємстві, в установі, організації трудове ка­ліцтво або професійне захворювання, ма­ють переважне право на залишення на ро­боті при скороченні штату або чисельності працівників, якщо за кваліфікацією та про­дуктивністю праці вони не поступаються іншим працівникам.
(КЗпП, стаття 42).

ЯКИЙ ОРГАН ВСТАНОВЛЮЄ СТАТУС ДИТИНИ З ІНВАЛІДНІСТЮ?

Особам у віці до 18 років лікарсько-кон­сультативними комісіями лікувальнопрофілактичних закладів встановлюється категорія «дитина з інвалідністю». Звер­нутись потрібно до поліклініки за місцем проживання. Встановлення інвалідності і ступеня втрати здоров’я супроводжується складанням індивідуальної програми реа­білітації особи з інвалідністю, що визначає реабілітаційні заходи і терміни їх реалізації.

(Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», стаття 7).

ЯКЩО БАТЬКИ ПРАЦЮЮТЬ, ЧИ ОТРИМУЮТЬ ВОНИ НАДБАВКУ НА ДОГЛЯД ЗА ДИТИНОЮ З ІНВАЛІДНІСТЮ?

Надбавка на догляд за дитиною з інва­лідністю віком до 18 років призначається одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які не працюють і фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідні­стю. Одинокій матері (одинокому батьку) надбавка на догляд за дитиною з інвалід­ністю призначається незалежно від факту роботи.

ЯКІ ПІЛЬГИ МАЮТЬ БАТЬКИ ДИТИНИ З ІНВАЛІДНІСТЮ?

Окремо така категорія громадян як «батьки дітей з інвалідністю» в якості ка­тегорії громадян, на яких поширюють­ся пільги, чинним законодавством не відокремлена. Є окремі пільги, якими можуть користуватися батьки дітей з інвалідністю. Зокрема, це право на отримання допомо­ги на догляд, право на пільговий проїзд при супроводженні дитини з інвалідністю, право на вихід на пенсію на пільгових умо­вах, тобто на 5 років раніше віку, що дає право на оформлення пенсії за віком. Інші пільги можуть бути передбачені норматив­но-правовими актами, які приймають ор­гани місцевого самоврядування.

(Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитин­ства та дітям-інвалідам», стаття 3).

ХТО МАЄ ПРАВО НА ПЕНСІЮ З ВТРАТИ ГОДУВАЛЬНИКА?

На підставі статті 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв’язку з втратою го­дувальника призначається непрацездат­ним членам сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності, а в ра­зі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 Закону «Про за­гальнообов’язкове державне пенсійне страхування» — незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв’язку з втратою годувальника призна­чається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальни­ка, якщо втратили джерело засобів до існу­вання.

Непрацездатними членами сім’ї вважа­ються:

• чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного ві­ку, передбаченого статтею 26 цього Закону;
• діти (зокрема діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальни­ка) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років.
• діти, які навчаються за денною фор­мою навчання у загальноосвітніх навчаль­них закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, ви­щих навчальних закладах, — до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти — до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;
• чоловік (дружина), а в разі їх відсут­ності — один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годуваль­ника до досягнення нею (ними) 8 років.

До членів сім’ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого году­вальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:

• були на повному утриманні померлого годувальника;
• одержували від померлого годуваль­ника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім’ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв’язку з втратою годувальника.

Усиновлені діти мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника нарівні з рідними дітьми.

Пасинок і падчерка мають право на пен­сію у зв’язку з втратою годувальника на­рівні з рідними дітьми, якщо вони не одер­жували аліментів від батьків.

Неповнолітні діти, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника, зберігають це право і в разі їх усиновлення.

Положення цього Закону, що стосують­ся сім’ї померлого, відповідно поширю­ються і на сім’ю особи, визнаної безвісно відсутньою або оголошеною померлою у встановленому законом порядку.

Пенсії у зв’язку з втратою годувальни­ка, який помер внаслідок нещасного ви ­падку на виробництві або професійного захворювання, призначаються відповідно до Закону України «Про загальнообов’яз­кове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та про­фесійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

ПІДСТАВИ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД СПЛАТИ СУДОВОГО ЗБОРУ

Звертаючись до суду з позовною заявою, особа відповідно до вимог процесуального законодавства повинна сплатити судовий збір, розмір якого встановлений Законом України «Про судовий збір» (далі — Закон).

Так, за ч.1 ст. 4 цього Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездат­них осіб, встановленого законом на 1 січ­ня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, — у відсотковому співвідношенні до ціни позо­ву та у фіксованому розмірі. Для прикладу, у 2017 році мінімальний розмір судового збору для фізичних осіб становив 320 грн, максимальний – 8000 грн.

Інколи сума судового збору є непомір­ною для громадян, проте законодавець передбачив пільги щодо сплати судового збору, визначені вказаним Законом.

Аналіз ст. 5 Закону України «Про судо­вий збір» дозволяє розмежувати підста ­ви звільнення від сплати судового збору, в залежності від суб’єкта звернення, а та­кож виходячи з характеру позовних вимог, з якими особа звертається до суду.

Так, незалежно від виду позову, звільня­ються від сплати судового збору такі особи:

• інваліди Великої Вітчизняної війни та сім’ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи;
• інваліди І та ІІ груп, законні представ­ники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів;
• позивачі – громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи тощо.

Позивачі мають безумовну пільгу по сплаті судового збору та у них відсутній обов’язок надати суду квитанцію по справі такого збору у разі звернення до суду з та­кими позовами:

• про стягнення заробітної плати та по­новлення на роботі;
• про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здо­ров’я, а також смертю фізичної особи;
• про стягнення аліментів, оплату до ­даткових витрат на дитину, стягнення не­устойки (пені) за прострочення сплати алі­ментів, індексацію аліментів чи зміну спо­собу їх стягнення;
• у спорах, пов’язаних з виплатою ком­пенсації, повернення майна, або у справах щодо спорів, пов’язаних з відшкодуванням його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілі­тацію жертв політичних репресій на Україні»;
• про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кри­мінального правопорушення;
• у справах у порядку, визначеному ст.12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасо­вого захисту».

Також Закон встановлює пільги для пев­ної категорії позивачів, в залежності від ха­рактеру спору, за вирішенням якого має місце звернення до суду. Так, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються:

• особи, які страждають на психічні роз­лади, та їх представники – у справах щодо спорів, пов’язаних з розглядом питань сто­совно захисту прав і законних інтересів осо­би під час надання психіатричної допомоги;
• громадяни, які у випадках, передбаче­них законодавством, звернулися із заява­ми до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб та інші категогорії громадян.

Звертаючись до суду з позовом, у ви­падках наявності визначених законом пільг, за якими звільнено від сплати судо­вого збору, необхідно надати докази, які підтверджують статус особи (наприклад, інваліда І або ІІ групи, учасника бойових дій, Героя України, військовослужбовця то­що), приєднавши до позовної заяви копії відповідних документів.

В той же час у разі, якщо особа, яка звертається до суду з позовом, та на яку не розповсюджуються визначені Законом пільги щодо звільнення від сплати судо­вого збору, має незадовільний майновий стан, вона може звернутися до суду з кло­потанням про відстрочення або розстро­чення, зменшення розміру або звільнен­ня від сплати судового збору (ст. 82 ЦПК України, ст. 88 КАС України).

При цьому особа, яка заявляє відповід­не клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджає сплаті су­дового збору у встановленому законодав­ством порядку і розмірі. На підтвердження незадовільного майнового стану можуть бути надані, наприклад, довідка про дохо­ди, про склад сім’ї, про наявність на утри­манні непрацездатних членів сім’ї, банків­ські документи тощо.

(За інформацією щодо судового збору, роз­міщеною на сайті Спілки нечуючих юристів).