ID УТОГ
  1. Головна /   
  2. Жестова мова /   
  3. Новини про жестову мову /   
  4. УКРАЇНСЬКА ЖЕСТОВА МОВА: Міфи і реальність

УКРАЇНСЬКА ЖЕСТОВА МОВА: Міфи і реальність

Новини про жестову мову

Міф: Є одна єдина жестова мова, яка використовується в різних куточках світу

Реальність: У світі є багато різних жестових мов, деякі з яких можуть бути більш схожими одна на одну, а деякі абсолютно є відмінними між собою. За різними джерелами кількість жестових мов коливається від 150 до 300 жестових мов. У межах однієї країни може використовуватися як одна, так і кілька жестових мов. Так само, як і одна, й та ж жестова мова може використовуватися жестомовними особами в кількох державах.

Наприклад, американська жестова мова є мовою, яка використовується як в США, так і в Канаді. Водночас у Канаді поряд з американською жестовою мовою використовується і квебекська жестова мова, а в окремих регіонах і приморська жестова мова. Хоча остання нині поступово зникає.

Міф: Жестові мови – це несправжні мови

Реальність: Жестові мови – це справжні мови.

Будь-яка «справжня» мова – це система знаків, яка використовується для передавання інформації між людьми. Що в цьому контексті значить «знак»? Знак - це усталена, тобто звична для людей, які використовують певну мову, форма для вираження конкретного значення. А що значить «система»? «Система» мови передбачає, що для передавання певної інформації знаки мови треба змінювати та розташовувати за певними правилами.

Відповідно жестові мови мають як сформований значний обсяг жестів, що передають певні значення, так і жорсткі правила змінювання жестів та їх розташування в реченні, щоб точно передавати інформацію в процесі спілкування. Якщо не дотримуватися цих правил, то інформація в повідомленні або втрачається, або значно викривлюється.

Наприклад, в українській жестовій мові:

  • для розмежування назви об’єкта (іменника) та дії з ним (дієслова) використовується правило визначеної кількості руху – у жесті СТІЛЕЦЬ рух повторюється двічі, а ПОСТАВИТИ (стілець), рух не повторюється;
  • заперечний жест завжди подається після жесту, який позначає те, що заперечується – спочатку жест-основа ГАРНИЙ, а потім жест-частка НІ. Якщо змінити порядок жестів у цьому випадку, то жестомовними людьми це сприйматиметься як альтернативне речення (негарний чи гарний);
  • у жестовому реченні розташування жестів підпорядковується низці правил. Зокрема, одне з них передбачає, що прикметник має розташовуватися після іменника, тобто спочатку жест ТАРІЛКА і лише потім ПЛАСТМАСОВА для передавання значення «пластмасова тарілка»; питальне речення утворюється за правилом, відповідно якого, питальний жест подається наприкінці речення.

Міф: Жестова мова – це штучна мова, яку придумав абат де Л’епе для навчання глухих дітей

Реальність: Жестові мови – це природні мови. Їх творцями є спільноти глухих жестомовних людей, а не якась одна людина, навіть найталановитіша. Кожна жестова мова формувалася еволюційно, щонайменше впродовж життя і спілкування кількох поколінь спільноти глухих. Жестові мови, як усі природні мови, постійно змінюються. Зокрема:

  • зникають певні жести, які використовувалися для передавання значення, що нині вже є застарілим і непотрібним;
  • з’являються нові жести, які позначають ті значення, потреба в яких з’явилася у жестомовних людей лише нещодавно;
  • запозичуються жести з інших жестових мов.

Міф: Української жестової мови не існує, а є лише російська жестова мова

Реальність: Є і українська, і російська жестові мови.

Ці жестові мови дійсно мають багато схожого. Звідки виникла ця схожість? Через особливості формування жестових мов. Адже жестові мови формуються і розвиваються у процесі спілкування глухих, а для цього потрібен певний осередок, де є змога глухим спілкуватися один з одним. Починаючи від ХVІІІ ст. головним таким осередком стали спеціальні школи для глухих. Чому саме школи? Бо на ті часи не було ані клубів культури глухих, ані окремих організацій, які б об’єднували глухих і давали можливість спілкуватися один з одним. Дорослі глухі були, переважно, ізольованими один від одного. Перші спеціальні школи для глухих, в яких навчали жестовою мовою, виникають у Франції, а згодом досвід цієї країни запозичують і інші держави, зокрема США, Австрія, Польща та інші. На початку ХІХ ст. на території України та Росії майже одночасно відкриваються кілька шкіл для глухих із методикою навчання на основі жестової мови, яка запозичується з Франції шляхом запрошення до викладання та керування спеціальними школами фахівців, які працювали в Паризькій школі та Віденській школі для глухих, і які використовували старофранцузьку жестову мову як засіб навчання. Отже, на початку роботи спеціальних шкіл для глухих дітей, як в Україні, так і в Росії викладання здійснювалося саме старофранцузькою жестовою мовою. Так фактично тривало впродовж кількох десятиліть до кінця ХІХ ст., до Міланського конгресу сурдопедагогів, на якому жестові мови було визнано неповноцінним засобом навчання і спілкування глухих. Після цього жестова мова почала витіснятися зі спеціальних шкіл і вважалася чимось шкідливим, а до глухих ставилися як до людей другого гатунку, які нездатні навчатися. Втім, за кілька десятиліть роботи спеціальних шкіл за жестомовною методикою їхніми випускниками стало достатньо багато глухих, які в спілкуванні використовували старофранцузьку жестову мову, яка поступово змінювалась, адже виникала необхідність передавати нові значення (бо життя змінювалося) і глухі жестомовні особи створювали такі жести. Часте використання жесту призводить до того, що він стає звичним та зрозумілим для тих, хто постійно спілкується між собою. Очевидно, що до першої третини ХХ ст. спілкування між глухими в Україні та Росії не було інтенсивним, відтак поступово відбувалося формування української та російської жестової мови як окремих мов. Після того, як були створені республіканські товариства глухих, які мали достатньо тісні зв’язки, а також зважаючи на те, що заклади професійної і вищої освіти, де були спеціальні групи для глухих, функціонували в Україні та Росії, відтак упродовж другої половини ХХ ст. відбувалися інтенсивні процеси спілкування глухих між двома країнами. Це поступово зближувало дві жестові мови шляхом активних запозичень жестів між цими мовами, а враховуючи, що фундаментом для української та російської жестової мови була спільна жестова мова – старофранцузька, – то формувалося хибне відчуття, що є одна єдина жестова мова – російська жестова мова. За час Незалежності України контакти між глухими жестомовними людьми з нашої Держави та Росії поступово зменшуються, після 2014 року це явище стає помітним.. Припинення інтенсивного спілкування між представниками двох держав призводить до тенденції поступового зростання розбіжностей між українською та російською жестовими мовами. Ці відмінності чим далі, тим більше будуть ставати разючішими.

Наталя Адамюк та Анна Замша

i

Запропонувати новини

Маєте новину? Розповідайте!

надіслати новину